Спілкуючись після молитовного ретриту з ребе Борисом Сауловичем і намагаючись осягнути все пережите за ці дні, я поділився з ним найбільшими одкровеннями, які я отримував у своєму житті, і на його прохання хочу поділитися ними і з вами.
Найперше моє найбільше одкровення: Ієшуа - це все. Він був до початку всього, Він створив все, все було створено через Нього, і Писання каже, що «без нього нічого не почало бути, що почало бути». Це ж одкровення було у пророка Ісаї та в апостола Івана. Ось що пише Ісая, коли він побачив Бога у всій Його славі:
«У рік смерті царя Уззії я побачив мого Владику, Який сидів на високому і піднесеному престолі, а краї Його шат наповнювали Храм. Над Ним стояли серафими. У кожного з них було по шість крил: двома він закривав своє обличчя, двома покривав свої ноги і двома літав. І волали вони один до другого, повторюючи: Святий, святий, святий Господь Саваот! Уся земля сповнена Його славою! Від голосу волаючих захиталися підвалини й пороги брам, і Храм наповнився димом. І я сказав: Горе мені! Я пропащий! Адже я людина з нечистими устами, і живу серед народу також з нечистими устами, в той час як мої очі побачили Царя, Господа Саваота» (Ісаї 6:1-5).
Я навіть не можу уявити, що пережив Ісая! Скільки разів за тиждень ретриту ми волали: «Святий, святий, святий Господь Саваот!» Вся земля сповнена слави Його, і звичайно, Київ – частина землі. Але ми переживали проявлену Божу присутність. Це неймовірний привілей! Тільки за умов нового завіту ми можемо переживати таку славу.
Апостол Іван бачив воскреслого Месію Ієшуа у всій славі. Його обличчя сяяло яскравіше за сонце, Його очі були як вогонь, і ноги Його - як начищена бронза. І Іван просто впав перед Господом як мертвий. Той самий Іван знав Ієшуа і ходив разом із Ним по землі, але він ніколи не переживав Господа, як у цей момент. Я думаю, що впасти як мертвий перед Господом – це правильна реакція. Але як Господь відреагував?
«І коли я Його побачив, то впав Йому до ніг, наче мертвий. А Він поклав Свою правицю на мене та й промовив: Не бійся! Я – Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, і ось Я живий навіки‑віків. Я маю ключі від смерті й від аду» (Об'явлення 1:17-18).
Оскільки Іван був покритий кров'ю Ієшуа, Ієшуа не залишив його лежачим і тремтячим біля ніг. Тільки тому Господь поклав руку на його плече і сказав: «Я був мертвий, і ось, живий навіки‑віків. Я маю ключі від смерті й від аду».
Я гадаю, що це найбільше одкровення, яке може мати віруючий. Тільки прочитання цих уривків змушує мене тремтіти і викликає єдине бажання - поклонятися Господу.
Друге найбільше одкровення, яке я отримав і яке, можливо, здивує вас, полягає в тому, що я – ніщо. У цьому столітті ми хочемо бути всім і хочемо, щоб усе довкола нас крутилося. Але я читав писання апостола Павла, який написав більшу частину Нового Завіту. В них він захищає своє служіння від тих, хто намагався його дискредитувати.
Коли ми говоримо про Павла, ми уявляємо таку велику, сильну, впевнену в собі людину. Принаймні, так його у фільмах зображують. Але якщо ми говоримо про церкву в Коринті, то вони навіть не хотіли, щоб він проповідував у них. Ось що говорили про нього віруючі в церкві, яку він насадив:
«Хоч я і простий у слові, але не в знанні, адже в усьому ми завжди були відкритими перед вами» (2 Коринтян 11:6).
«Адже мої послання, кажуть, “вагомі та сильні”, а коли я “особисто присутній, – то немічний”, і мова моя жалюгідна» (2 Коринтян 10:10).
Виявляється, Павло не був промовистим оратором. Петро був сильним проповідником. Коли він проповідував, три тисячі євреїв спаслись. А коли Павло проповідував євреям, вони брали каміння та хотіли його вбити. Тим не менш, Павло пише коринтянам, що має справжнє пізнання Бога. І він захищає своє служіння і покликання, витрачає цілих три розділи на це і розповідає про одкровення, які отримав від Господа:
«Знаю чоловіка в Христі, який чотирнадцять років тому, – не знаю, чи в тілі, не знаю, чи без тіла, Бог знає, – був підхоплений аж до третього неба» (2 Коринтян 12:2).
Він продовжує захищати своє служіння. І в цьому ж розділі він дійшов висновку:
«[Хвалячись], став я нерозумним, – ви до того мене змусили. Бо ви мали б мене хвалити, оскільки я нічим не поступаюся вищим апостолам, хоч я ніщо» (2 Коринтян 12:11).
Уявляєте, після трьох глав захисту свого служіння він каже: «Хоч я ніщо». Можливо, Павло був найбільш плідним апостолом усіх часів. Він мав такі одкровення від Господа, про які ми можемо тільки мріяти. І він дійшов цього висновку! Він каже, що він не кращий і не гірший за інших. Тобто це не було хибним смиренням. Але він робить висновок: «Я ніщо». Людина, яка сказала про себе, що вона ніщо, вплинула на мільярди людей протягом століть!
Хочу поділитись особистим свідченням. Якось мене образили. Мене дуже зачепило те, що про мене сказала одна людина, бо це було неправдою. І оскільки в своєму серці я скаржився, Дух Святий до мене промовив: «Чому ти образився?» Я відповів: «Боже, Ти ж чув, що він про мене сказав!» Тоді Він знову запитав мене: «Чому ти образився? Хіба ти не кажеш, що твоє найбільше одкровення – це те, що ти ніщо?»
Бути нічим має свої переваги. По-перше, якщо ти ніщо, як ти можеш образитись? По-друге, ворог не може тебе побачити, адже твоє життя сховане з Месією в Бозі (Колосян 3:3). Тому ти невидимий для ворога, але видимий лише для Господа.
І останнє, третє одкровення. Якщо ви прочитаєте перші розділи Євангелії від Івана, Послання до Колосян, книги Буття, то там сказано, що Бог зробив усе з нічого. Тому «нічого» дуже може знадобитися Богу. Якщо Бог може створити цілий всесвіт з нічого, а ми приховані в Ньому з Месією, Бог дуже могутнім чином може використати це «ніщо».
Джеффрі Коен, месіанський вчитель та євангеліст
Слово на Шабаті КЄМО Київ 30 серпня 2025 року