У попередній статті ми говорили про дві умови скасування Божого та всіх інших вироків у нашому житті. Це прийняття самого цього головного Божого вироку та прийняття єдиної жертви Ієшуа за наші гріхи. Але це ще не все, тому що наше покаяння має виражатися у правильному мисленні та конкретних правильних вчинках. Саме про ці важливі умови я хотів би поговорити в цій статті.

‍

Умова 3: Абсолютність жертви Ієшуа

‍

Щоб жертва нашого Первосвященника Ієшуа, яка звершена на 100%, була розкрита в нашому житті, дуже важливою умовою є розуміння її абсолютності. Ми говоримо «розкрита», а не «прийнята», тому що її прийнято вже близько 2000 років тому у всій повноті. Тому що одним жертвопринесенням, Ієшуа назавжди зробив досконалими освячуваних, як написано у Посланні до Месіанських Євреїв.

‍

Нам не потрібно робити жодних ритуальних жертвоприношень і робити будь-що, щоб замінити Його жертвоприношення. Все, що замінює жертву Ієшуа, применшує її. Я назвав би цю умову: абсолютність жертви нашого Первосвященика. До неї нічого не можна додати. І якщо ми щось додаємо, ми її робимо недостатньою.

‍

Багатьом прекрасним дітям Божим через те, що їхня совість засуджує їх за якісь минулі справи, здається, що треба ще щось зробити. І щирі віруючі можуть захворіти через те, що вони вважають, що їхні гріхи, в яких вони покаялися, все одно повинні призвести до якогось обов'язкового, по можливості тяжкого, покарання в їхньому житті, наприклад, до хвороби.

‍

Мене колись консультували дві літні американські сестри в 1993 році. Ми разом служили з ними на Уралі. І коли ми привезли їх до аеропорту, вони мені сказали: «Ми не вийдемо з автобусу, доки ти дещо не зробиш. Дух Святий показав нам, що ти себе мучиш за певний гріх і вважаєш, що маєш мучитись за нього».

‍

Це був гріх, пов'язаний з тим, що я дав певні наркотики людям, яким потім було від цього погано. Мені було дуже соромно, як тільки я згадував про це, хоча минуло вже багато років, а це було ще за 15 років до мого покаяння. Я відмовлявся, не здавався. Але вони сказали мені: «Сповідайся і зрічись цього. Ти не можеш нічого додати до жертви Ієшуа». І мені довелося покаятися і зректися. Вони помолилися за мене. І з мене спала ось ця хибна благочестивість.

‍

Цей пункт дуже важливий у скасуванні вироків. Тому що тут ми торкаємося вже не Божих вироків, а наших - коли ми самі себе до чогось приговорюємо. А ми можемо себе засудити до чого завгодно: до хвороби, до прокляття сімейного, прокляття у справах, прокляття матеріального, до різних неприємностей. І потім, коли ці неприємності трапляються, нам легше: «От! Тепер я розумію, що не просто Господь пробачив мене, але я поніс гідне покарання. Ось тепер я знаю, що викуплений».

‍

Ми можемо засудити себе до постійних мук совісті, до постійних хвиль негативних емоцій, самозасудження, самобичування, які якимось чином нам здаються таким, що доводять жертву Ієшуа до повноти. Але це релігійна брехня ворога! Ми не можемо применшувати абсолютну жертву Спасителя і ми не можемо нічого додати до Його викуплення.

‍

Умова 4: Компенсація збитків

‍

З іншого боку, якщо ми покаялися в таких речах, які призвели до наслідків, які можна виправити, якщо ми завдали шкоди комусь, то тут нам потрібно виправити це, компенсувати завдану шкоду, наскільки можна покаятися перед тими, перед ким ми згрішили. І це є частиною правильного покаяння. Це вже не доповнення до жертви, а розкриття нашої віри у стовідсоткову дію жертви Спасителя.

‍

Мене мучило після покаяння і сповнення Духом Святим деякий час питання: Як мені бути, якщо я не знаю, наприклад, де знаходиться людина, стосовно якої я згрішив? Існують різні варіанти. Можна дати цдаку у розмірі завданих збитків. Можна покаятися перед представниками тієї групи, до якої належить людина - сім'ї, народу, як, наприклад, зараз віруючі з різних народів каються перед представниками єврейського народу за гріхи своїх предків перед євреями.

‍

Умова 5: Служіння Господу як головний плід покаяння

‍

Але хочу розповісти вам про те, що мене свого часу остаточно привело в шалом. Я раптом побачив у Діях Апостолів поведінку великого рабі Шауля (апостола Павла) після того, як він покаявся. Це дуже дивно, але він не присвятив багато часу тому, щоб знаходити всіх своїх колишніх жертв і звершувати глибоке покаяння перед ними.

‍

Звичайно, я думаю, що він покаявся перед тим, перед ким було можливо. Але найголовніше, він зробив так, що всі месіанські євреї, абсолютно всі - а тоді вся новозавітна громада суцільно складалася з одних євреїв, тисяч і десятків тисяч євреїв - щоб вони всі знали, що той, хто гнав і переслідував їх за віру, тепер глибоко покаявся і став одним із них. Це покаяння виявилося дуже важливим для всієї великої месіанської громади в Юдеї і, з погляду Бога, було достатнім.

‍

Коли до мене це дійшло, я почав заспокоюватися і зрозумів, що мені потрібно покаятися перед тими, з ким я можу зустрітися, відшкодувати збитки, кому їх завдав, і не заморочуватися, але головне – йти за Богом і виконувати Його волю.

‍

Але чому Бог прийняв це загальне покаяння, як принесення плоду перед кожним, кому завдав шкоди Шауль? Тому що він усе своє життя присвятив Богові, з Яким боровся. Він не просто покаявся, щоб усі знали, і зажив своїм приємним життям в Єрусалимі, знаючи, що тепер він спасенний, і головне, особливо не грішити і в міру сил іноді відвідувати месіанську синагогу. Ні, відтепер він усе своє життя ось так, як він служив релігійним вождям та їхньому господареві, так він тепер служив єдиному Богові Ізраїлю через його Сина Ієшуа. І це було головним плодом його покаяння.

‍

І цей головний плід нашого покаяння ми можемо назвати п'ятим пунктом. Якщо ми насправді покаялися перед Богом, то нам треба виконати своє призначення. А яке наше призначення? За фактом спасіння і народження ми всі, згідно з Новим Завітом, євреї і неєвреї, стали царським священством. А призначення священників - служити Богу і від Бога служити народу.

‍

Ось що означає повнота тшуви та повнота прийняття повної жертви Ієшуа за нас. Ми всі покликані служителі Божі. У Божій новозавітній сім'ї немає поділу на тих, які служать Богу, і на тих, які просто намагаються жити нормальним життям і яким служить меншість служителів. Кожен покликаний бути служителем великого Царя. І коли ми приймаємо таку повноту його жертви та призначення, тоді скасовуються ті вироки, які висіли над нами.

‍

Умова 6: Бути повноцінною частиною Божої громади

‍

І ось ще одна важлива умова, пов'язана з попередньою. Жертва в Йом Кіпур приносилася тільки за тих, хто був частиною народу Божого. Жодна жертва не приносилась цього дня за інші народи, за людей, які не були частиною Ізраїлю.

‍

Що це означало для кожного єврея чи людей, які увійшли до народу Ізраїлю? Це означало, що вони не мали відокремлювати себе від народу. І це мало проявлятися не лише в тому, що вони себе зараховували до народу, а й у тому, що в тих місцях, де вони жили, вони мали брати участь у житті помісної єврейської громади.

‍

Сила і викупна дія жертви нашого Первосвященника повною мірою проявляється по відношенню до тих, які не розглядають себе як унікальні індивідуальності, що вважають себе членами духовної вселенської сім'ї, у яких лише Господь - пастор і яким більше ніякі наставники і пастори не потрібні. Такі думки – єресь.

‍

Кожен викуплений, якщо він хоче бути в повноті сили і благословення викуплення, має бути частиною єдиного тіла Месії. І це має виражатися в тому, що він має бути частиною певної помісної громади. У Діях ми читаємо про те, що навіть великі апостоли Шауль і Варнава після апостольських подорожей поверталися в Антіохію і звітували перед громадою у всьому, що вони зробили і що Бог зробив через них.

‍

Умова 7: Любов до єврейського народу

‍

Нарешті сьома умова – любити єврейський народ. Для повноти розкриття викуплення новозавітного Йом Кіпура дуже важливе правильне ставлення до єврейського народу та Ізраїлю. У Писанні є багато підтверджень цього. Але ми обмежимося лише Новим Завітом.

‍

«Отже, пам’ятайте, що колись ви були за тілом язичниками, яких так звані за тілом “рукотворно обрізані” називали необрізаними, бо ви того часу були без Христа, відчужені від громади Ізраїля, далекі від завітів обітниці, позбавлені надії і без Бога на світі. А нині, в Ісусі Христі, ви, які колись були далекими, кров’ю Христа стали близькими» (Ефесян 2:11-13).

‍

Слово, яке перекладено як «громада», означає «громадянство». У стародавньому світі всі розуміли, що це означає. Так звані метеки, тобто ті, які не були громадянами, але постійно жили в грецьких полісах, не мали політичних прав, мали обмежені економічні права та багато інших обмежень. Лише громадяни Римської імперії мали повноту прав. А більшість жителів Римської імперії підкорялися всім її законам, але були громадянами.

‍

Багато разів у різних містах і країнах, на різних конференціях я питав, відносно кого були далекі і відносно кого стали близькі кров'ю Ієшуа? Зазвичай християни у різних церквах говорили, що до Бога, але тут йдеться про інше: до Ізраїлю, єврейського народу.

‍

«Так що через Нього обоє маємо доступ до Отця в одному Дусі. Тож ви більше не чужі й не захожі, а співгромадяни святих і домашні для Бога» (Ефесян 2:18-19).

‍

У деяких перекладах це не видно, але в цих та попередніх віршах використано одне й те саме слово. Багато років я розбирав за допомогою різних матеріалів синодальний переклад, і хочу сказати, що з високою ймовірністю перекладачі 19 століття не випадково слово «громадянство» замінили на «суспільство». Щоб у 19 вірші було незрозуміло, яким святим тепер неєвреї, які увірували в єврейського Месію, стали співгромадянами. Тому багато християн вважають, що вони стали співгромадянами просто всім християнам із усіх народів. Але тут маються на увазі співгромадяни єврейським святим.

‍

Таким чином, якщо віруючі з будь-якого народу, прийнявши жертву Ієшуа, не цікавляться долею Ізраїлю, не відчувають ні любові, ні співчуття до єврейського народу, не розуміють, що їхня доля пов'язана з долею народу Ізраїлю, якщо вони вважають, що тепер їхня церква замість Ізраїля стала Божим народом, то вони гасять силу цієї жертви і позбавляються багатьох благословень. Ось що сказано про це у наступному розділі:

‍

«З чого, коли читаєте, ви можете збагнути моє розуміння Христової таємниці. В інших поколіннях вона не була виявлена людським синам так, як ось тепер Духом відкрита святим апостолам і пророкам, що і язичники є співспадкоємцями, одним тілом і співучасниками обітниці в Ісусі Христі через Євангелію» (Ефесян 3:4-6).

‍

А хто такі співспадкоємці? Наприклад, брат отримав спадщину, а я йому допомагав за якихось обставин, і він за своєю щедрістю взяв мене у співспадкоємці. Або його особистий фізичний батько написав заповіт і заповів йому, щоб він узяв мене в співспадкоємці, якщо я покаюсь. Я покаявся і став співспадкоємцем.

‍

Але що буде, якщо я скажу братові: «Дорогий, ти вже довго був спадкоємцем. Досить. Тепер вся спадщина мені»? Чи Бог це заохочуватиме? Бог зробить мені боляче, а брата захистить. Це те, що робила історична Церква протягом багатьох століть, витісняючи Ізраїль із його спадщини, забуваючи, що вона просто отримала свою частину у спадщині Ізраїлю, стала співспадкоємицею.

‍

Також тут сказано, що через єврейську Євангелію, а тоді вся Євангелія була суцільно єврейською, люди з різних народів каялися перед єврейським Месією і приєднувалися до народу Ізраїлю через його святий залишок. І вони мали виявляти повагу і любов до єврейського народу. Якщо вони хотіли святкувати свята, вони мали святкувати єврейські свята. Звичайно, за благодаттю їм дозволялося не святкувати жодних. І так далі.

‍

І щоб самим бути співспадкоємцямі, вони мали насамперед приймати головних спадкоємців обітниць. При цьому вони мали знати, що не всі обітниці Ізраїлю перейшли на інших віруючих з інших народів. Багато обітниць Ізраїлю залишилися лише обіцянками Бога єврейському народові. І лише головні обітниці, пов'язані з вічним спасінням, викупленням, Духом Святим, вічним життям, з благословеннями через жертву Ієшуа, також переходили до віруючих з інших народів.

‍

Церква, яка відкинула свою причетність і вирішила, що тільки вона спадкоємиця обітниць, починаючи з 2 століття, почала втрачати силу Святого Духа, свободу в чудесах і знаменнях, почала дробитися, ділитися, воювати між собою, втратила той самий шалом, який, згідно з другим розділом Ефесян, прийшов для того, щоб з'єднати не тільки з Богом, а й з Ізраїлем. І розпочалися великі проблеми в історичних церквах.

‍

А коли Церква втратила духовну причетність до єврейського народу і силу, вона почала втрачати владу в Ієшуа та Божу присутність, це треба було чимось замінити. Тоді почалася підміна Божого людським, прийшла політика, і поступово Церква почала працювати над тим, щоб стати державною структурою, якою і стала.

‍

Повнота викуплення та очищення від гріха в Ієшуа

‍

Насамкінець хочу сказати, що, крім Божих вироків за наші гріхи, є ще низка вироків. Є сімейні вироки, коли наші родичі засуджують нас і ми приймаємо ці вироки, живемо під ними, і вони, на жаль, виконуються в нашому житті, доки не будуть скасовані Господом. Є вироки, які нав'язані нам бісами. Є вироки, які нав'язав нам світ. Є самовироки – один із них ми розібрали вище. Але всі ці вироки скасовані нашим Йом Кіпуром – комплексом жертв, який міститься у єдиній жертві Машиаха.

‍

І ось що варто відзначити. Те, що відбувалося в Йом Кіпур у Храмі, називалося словом «очищення». Це не просто прощення гріхів, не просто викуплення, а й очищення від гріхів. А очищення - це вже глибокий термін, що означає глибоке випалювання коренів проблеми, що призвела до цих гріхів. І ми маємо право розраховувати на те, що повнота нашого Кіпуру в Ієшуа не тільки звільняє нас від провини та відповідальності за гріх, а й вичищає, випалює саме коріння гріха. І це реальність. Це те, що відбувається у повному викупленні Нового Завіту.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Ізраїль, вересень 2025 року