У середу під час ранкового служіння на нашому молитовному ретриті, проходячи по залі, я звернув увагу на дитячий візочок. У цей момент звучала гарна пісня, і я уявив собі такий візочок у вигляді цієї зали, і що наш Тато катає цей візок, а ми всі в нього легко поміщаємось. У нього взагалі може поміститися хоч тисяча, хоч десять тисяч чоловік, бо він безрозмірний.

‍

І я подумав, що як було б добре, якби колись — коли я намагався пробитися ближче до Бога, намагався якось подолати свої уявлення про Нього, які мене відлякували від Нього, намагався якось так молитися, ніби з-під плити, не бувши взагалі впевненим, як Він до мене ставиться по-справжньому, — якби тоді я міг уявити, що я в цьому візочку, а Всемогутній Бог, Він не тільки Великий, абсолютно Святий, незбагненний, недосяжний, непередбачуваний, грізний Отець, а й наш рідний Тато.

‍

А Він справді наш рідний Тато. Це не означає, що ми завжди повинні лежати в такому візочку, нічого не робити, а Він нам: «У-тю-тю». Але в Нього буває бажання покатати нас у візку, щоб ми просто усвідомили себе як малі діти. Не дарма ж Ієшуа сказав: «Якщо не станете як маленькі діти, то не ввійдете до Царства Небесного». Нам не треба бути крутими перед Ним. І Він іноді хоче, щоб ми відпочили в Його присутності і наповнились Його добротою.

‍

Я уявив собі, скільки б я заощадив зусиль, скільки б уникнув розчарувань, скільки б у моєму житті не трапилося того, що трапилося, якби я роки тому міг уявити себе в такому візку, де мені не потрібно захищати себе, не потрібно пробивати гранітну стелю, щоб світло і любов Месії і Отця відкрилися, не треба робити якісь неймовірні подвиги для того, щоб Він глянув і сказав: «Ну, добре вже! Заслужив».

‍

Нам не треба заслуговувати на Його любов, тому що вона є з самого спочатку. Якби не ця любов, Він би нас не створив, тим більше не спас, не обрав і не покликав. І ця любов дає сили і робити подвиги, і спасати людей, і воювати з силами пітьми. Але найголовніше: ця любов сама по собі — абсолютна цінність. І іноді треба просто лягти в візок і дати Татові нас погойдати.

‍

Цікаво, що візок — він з усіх боків захищений, він відкритий тільки вгору. І це наше нормальне положення — в руках Тата, коли ми просто падаємо в Його обійми, не захищаємо себе від Нього, не намагаємося застрахуватися від того, що це означає «здатися Йому», «а то ж Він від мене такого може зажадати чи такого позбавити, а раптом взагалі Він мене зробить іншою людиною, а я можу себе не впізнати — це ж страшно».

‍

Він дійсно хоче, щоб ми були повністю відкритими тільки для Нього, через Ієшуа в Дусі Святому. Але коли ми занурюємось в такий небесний візок тут, на землі, поступово все стає іншим, не тільки ми.

‍

Знаєте, чому іноді так важливо дозволити Духу Святому вкласти нас у Божій присутності? Тому що тоді ми опиняємось саме в такому візку, і Він може спрямовувати, вести і оновлювати нас так, як Йому завгодно. А у візочку у малюка три основні види перебування: один — коли тато чи мама, чи вся дбайлива сім'я кудись везуть його та спрямовують; друге — коли на місці качають, щоб він поспав, відпочив, перестав хвилюватися, тривожитися, плакати; і третє — це коли він уже заснув або йому просто добре.

‍

І ми можемо уявити собі останній варіант, коли ми вже просто занурилися і Його присутність огорнула нас. Ще ми можемо уявити візок, коли Він нас заспокоює, щоб ми занурилися, перестали засмучуватися, тривожитися і плакати. Але може бути і така глибина занурення в Божу присутність і довіру Татові, що ми заспокоїлися і, як їжачок, пливемо в Його потоці благодатної річки Святого Духа, але при цьому ми служимо іншим, молимося, прославляємо, працюємо, їдемо кудись, не виходячи з цього спокою.

‍

І, в принципі, Він сам пояснив нам, що це реально. Є ряд місць Писання про це, особливо 4 розділ Послання до Месіанських Євреїв, де йдеться про те, що Єгошуа бін Нун не ввів Ізраїль у справжній спокій, справжнє суботство, а ми можемо зануритися, увійти і пливти в цьому суботстві, яке залишатиметься і буде перебувати в нас і навіть навколо нас, якщо ми повіримо.

‍

Колись, не розуміючи і не знаючи цієї тяги, я читав у Євангелії, що Ієшуа лежав і з Ним учні Його. І думав, що якось незручно, навіть якось невдобно при учнях, а учні лягли — що це таке? Якось не солідно. На колінах мали стояти.

‍

Ви ж бачили різні картини та ілюстрації до Євангелій: Ієшуа стоїть, а навколо Нього сидить або на колінах стоїть паства, або в гіршому випадку — Ієшуа сидить на горі, а біля підніжжя трудящі юрмляться. Я ніколи не бачив ілюстрацій, щоб Ієшуа лежав, а довкола Нього лежали учні. А в Євангелії так написано! Може, Він це робив, щоб і ми могли лежати?

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Слово на літньому молитовному ретриті КЄМО, 26 серпня 2026 року