Наш молитовний ретрит закінчився й наближається час осінніх свят, час наших єврейських фестивалів. І в цей час дуже важливо, щоб ми діяли, як справжні сміливі прокажені, про яких ми говорили два попередні Шабати (див. «Відчай — запорука спасіння» та «Притисни посланця ворога дверима! Уроки Єлисея»).

‍

Правильне рішення прокажених

‍

Давайте прочитаємо, що сказано про них у 7 розділі 2 книги Царів.

‍

«Біля брами міста перебували чотири прокажені чоловіки, і вони сказали один до одного: Невже ми тут сидимо, аби очікувати смерті?» (2 Царів 7:3)

‍

На той час проказа була абсолютно невиліковною хворобою, яка зазвичай лише прогресувала. Їх не пускали ні в міста, ні в села, і вони перебували між ізраїльським табором та табором ворога. Тобто, вони не були потрібні нікому і їх не пускали нікуди. Їм давали якісь рештки їжі. А тут у місті голод. Уявіть, прокажені, ще й голодують! І коли вони дійшли до краю, вони порадилися. Нагадаю, що згідно з Талмудом, це були Геєзій та його три сини.

‍

«Якщо відважимось увійти в місто, то в місті все рівно голод, і там помремо; якщо ж залишимось тут, то також помремо. Давай підемо до сирійського табору. Якщо залишать нас живими, то будемо жити, а якщо нас вб’ють, то загинемо» (2 Царів 7:4).

‍

«Прекрасна» перспектива: туди підеш — усе втратиш, сюди підеш — те саме.

‍

«Отже, коли вже смеркало, вони вирушили до сирійського табору. Вони підійшли до самого краю табору сирійців, але не побачили там жодної людини, тому що Господь учинив так, що в таборі сирійців почувся гуркіт військових колісниць, іржання коней і галас великого війська, тому вони сказали один до одного: Це Ізраїльський цар найняв проти нас хеттейських царів і єгипетських царів, аби вони вирушили проти нас! Тому, коли почало сутеніти, вони з поспіхом зірвались, залишили свої намети, а також своїх коней та своїх ослів, – тобто увесь табір, як він був, – і втекли, рятуючи своє життя» (2 Царів 7:5-7).

‍

Біблійні чудеса у наш час

‍

Такі чудеса відбувалися в наш час, коли Ізраїль боровся з переважаючими силами своїх арабських сусідів. У мене був друг, пастор великої євангельської церкви в Каїрі, котрий уже з Господом. Свого часу він був офіцером єгипетської армії. Він розповідав мені те, що він особисто пережив, коли вони воювали проти Ізраїлю у 1956 році.

‍

«Раптом почувся страшний гуркіт танків. Ми почули, що на нас насувається величезна ізраїльська танкова армія. Потім піднялася величезна хмара диму, піску, пилу. І в цій хмарі наближалася танкова армада. Ми самих танків не бачили, але чули страшний шум, скрегіт гусениць. Весь наш та сусідній підрозділи піднялися з окопів і стали панічно бігти. Ну мені вже не було кого зупиняти — я теж побіг.

‍

А потім повернулися з ізраїльського полону якісь наші солдати та розповіли дивовижну річ, що жодної ізраїльської танкової армії, яка на нас йшла, не було. Не було жодних танків. Ізраїльтяни взагалі тоді не наступали. Я був релігійним віруючим, але я задумався. Адже не тільки я, але одночасно тисячі єгипетських солдатів це чули і своєю втечею це підтвердили.

Я вирішив взяти Біблію та почав розбиратися з цим. І коли я знайшов подібні ситуації в Біблії, я зрозумів, що Господь, який творив чудеса для Ізраїлю в давнину, не змінився. Він відновив Свій народ на своїй землі, і Він знову творить чудеса».

‍

Мало того, виявилося, що ізраїльтяни нічого цього не чули і цієї хмари не бачили. Це було видно лише єгипетській армії, яка на той момент була ворогом Ізраїлю. Це буквально те, що сталося із величезною сирійською армією біля стін Шомрона.

‍

Тому коли ви читаєте про біблійні чудеса і думаєте: «Це взагалі звучить фантастично!», ні в якому разі не ставте під сумнів жодне біблійне чудо. Ви можете наслухатися різних подкастів, де псевдохристияни кажуть, що в Біблії дещо правда, а дещо ні. Якщо хтось вам розповідає, що в Біблії є якась вигадка, не слухайте його й не читайте.

‍

Радісна Звістка прокажених

‍

«Тому, коли почало сутеніти, вони з поспіхом зірвались, залишили свої намети, а також своїх коней та своїх ослів, – тобто увесь табір, як він був, – і втекли, рятуючи своє життя. Тож, підійшовши до краю табору, ці прокажені ввійшли в перший намет; там вони наїлись, напились і, забравши звідти срібло, золото та одяг, пішли й усе це заховали. Повернувшись, увійшли в інший намет й також усе забрали, пішли й заховали. Однак потім вони сказали один до одного: Ми робимо недобре! Сьогоднішній день є днем радісної звістки! Якщо ми промовчимо, чекаючи світанку, то нас чекатиме покарання. Отже, повертаймося і повідомимо про це в царському палаці» (2 Царів 7:8-9).

‍

Фраза «радісна звістка» – це буквально Євангелія (בְּשׂוֹרָה / бесора на івриті).

‍

«Тож вони підійшли, й покликали вартових, що при брамі міста. Розповідаючи їм, вони говорили: Ми прийшли в сирійський табір, а там немає нікого, – не чути навіть людського голосу, а лише прив’язані коні, прип’яті осли та порожні намети, як ніби там щойно проживали люди. Вартові ж загукали й доповіли про це в покої царського палацу. Піднявшись посеред ночі, цар сказав своїм сановникам: Я вам скажу, що сирійці нам готують! Вони знають, що ми голодуємо, тому вони, залишивши табір, притаїлись десь у полі, мовляв: Вони вийдуть з міста, а ми захопимо їх зненацька і вступимо в місто!» (2 Царів 7:10-12)

‍

Що робити після ретриту?

‍

Друзі, ми на цьому ретриті насичувалися, напивалися від Господа і знаходили такі коштовності! Ми насолоджувалися золотою Божою присутністю. Ми накопичили те, що дорожче за золото й коштовне каміння. Тепер для всіх нас день проголошення Доброї Звістки. І якщо ми просто будемо насолоджуватися самі по собі Божою присутністю, що триває, близькістю Ієшуа, якщо ми будемо все це тільки «собі і для себе», то «нас чекатиме покарання». А у нас інше призначення.

‍

Ми можемо продовжувати цим насолоджуватися, але нам не можна це заривати, нам не можна це ховати. Нам треба ділитися цим, по-справжньому ділитися. Нам треба тепер використати все те, що ми отримали, поширювати це, розповідати про те, що Бог робив та зробив. Комусь розповідати про фізичні зцілення, бо якщо ми розповідатимемо про наші особливі духовні переживання, нас не зрозуміють і подумають, що ми офанатіли остаточно. А комусь треба говорити й про це.

‍

Саме з цієї Божої присутності, з цієї близькості з Господом ми знатимемо, кому що розповідати. І Дух Божий, Який наповнив нас тут, Який давав нам нове розрізнення, Який допомагав і допомагатиме відсікати всі думки ворога і не пускати їх усередину, Який посилив силу нашої внутрішньої людини, Він спрямовуватиме цю силу до тих людей, яких уже торкнувся Ієшуа. При цьому ми можемо помилятися, ми, можливо, розповімо комусь, хто посміється, відкине, відвернеться. Але це не наша турбота. Наша турбота — пам'ятати, що тепер для нас час проголошення Доброї Звістки.

‍

І нам треба пам'ятати, що повнота сили Святого Духа розкривається, коли ми слідуємо Божому порядку — коли ми не соромимося благовістя Месії і застосовуємо його як силу Божу для спасіння кожному, хто повірить, але, по-перше, євреям. Одне з покликань наших громад і всіх братів і сестер, які прийняли це слово Боже, — відновлення Божого порядку благовістя.

‍

І Бог обіцяв, що саме в такому порядку через нас Його сила розкриватиметься у всій повноті і влада Ієшуа руйнуватиме будь-яку владу диявола, будь-яку духовну владу цього світу. Вони відступатимуть перед смиренною дією тих, хто знайшов усе найдорожче, звичайно, і раніше, але особливо за цей тиждень.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Слово на Шабаті КЄМО Київ 29 серпня 2026 року