«Так сталося, що коли священики виходили зі Святилища, - адже всі зібрані там священики, незалежно від своєї череди, були освячені, - коли всі левіти-хористи на чолі з Асафом, Геманом, Єдутуном та їхніми синами й братами, одягнуті в одежі з вісону, стояли зі східного боку від жертовника й співали в супроводі цимбалів, цитрів та арф, сто двадцять священиків трубили в труби; коли звуки їхніх труб разом з голосами тих, що співали, зливались в одну злагоджену мелодію хвали та прославлення Господа; і коли в супроводі труб, цимбалів та інших музичних інструментів всі заспівали, прославляючи Господа, бо Він достойний і Його милосердя вічне, - Храм Господній, усе Святилище сповнилось хмарою Його слави! Тому священики не могли далі стояти і здійнювати служіння через ту хмару, оскільки Господня слава заповнила Божий Храм» (2 Хронік 5:11-14).

‍

Нам іноді кажуть: «Навіщо ви кричите? Навіщо гучне прославлення? Хіба ваш Бог глухий?» А тут 120 священників! Уявляйте, який це був звук, які децибели! Також сказано про одну злагоджену мелодію. Єдність – це важливий принцип молитви. І після цього «усе Святилище сповнилось хмарою Його слави». Це милість Божа, що на наших служіннях таке буває: ми кричимо, сурмимо, молимося, а потім приходить хмара Божої слави. «Тому священики не могли далі стояти і здійнювати служіння через ту хмару». Нас питають: «Чому ви падаєте?» Ось чому. Тому що слава Божа, кавод Божий наповнює святилище.

‍

Вони сурмили, молилися, кричали, тріумфували, славили, як одна людина, - і тоді дім Господній наповнив хмару. Я думаю, що це відповідь багатьом критикам, які просто неуважно читають Слово. У цих віршах описано Божий порядок прославлення. І ми, як новозавітний Ізраїль, користуємося цією благодаттю молитися, як один, одним серцем, одними устами прославляючи Його. І ми переживаємо Божу присутність. А що може бути краще за це переживання?

‍

Ігор Корогода, старший служитель КЄМГ