У книзі Об'явлення є одне місце, де сказано, що на небесах запанувала тиша, і то на півгодини: «І коли відкрив сьому печать, все затихло на небі десь на півгодини» (Об'явлення 8:1). А потім знову відновилось і гучне прославлення, і гучні молитви. Також у Об’явленні є низка місць, де сказано, що ангели кричать. І жодного місця, що шепочуть чи просто звершують тихі, благочестиві молитви.

‍

Чому так? Тому що всі книги Нового Завіту продовжують єврейську лінію. Це книги єврейських писань, новозавітних, але єврейських. Вони не відкидають гучні молитви, яких маса в Танаху, і не кажуть, що час кричати минув і настав час шепоту.

‍

Та церковна літургія, згідно з якою у святих місцях, у храмах, не можна не тільки кричати, а навіть голосно розмовляти, була значною мірою скопійована з церемоніалу римського імператорського двору. А в ньому все мало бути чинно, ввічливо, шанобливо до імператора, і лише за сигналом ведучого можна було співати чи підносити голос. Нічого подібного ніким із авторів Нового Завіту не передбачалося. Давайте звернемося до Писання і подивимося, що ж говориться про хвалу в Танаху і Бріт Хадаша.

‍

Пробудження за часів Езри

‍

Майже завжди під час пробуджень в Ізраїлі в описі подій, що передували пробудженню, або самого пробудження ми бачимо слова «гучно кричали», «піднімали голос» та інше. У російському синодальному перекладі деяких місцях ці слова пропущені. Наприклад, в описі пробудження при Єзекії, де сказано «голосно славили», слово «голосно» пропущено. Коли Езра привів решту народу в землю Ізраїля, і вони заклали основу храму, написано:

‍

«Коли будівничі заклали фундамент Господнього Храму, виступили священики, одягнуті в урочисті шати, з трубами, а також левіти, нащадки Асафа, з цимбалами, щоб прославити Господа за постановою Ізраїльського царя Давида. Вони поперемінно прославляли і дякували Господу, повторюючи, що Він добрий, і Його милосердя над Ізраїлем триває вічно. Так само й весь народ голосно вигукував, вихваляючи Господа за те, що був закладений фундамент Господнього Храму. Численні священики й левіти, а також глави батьківських родин, люди похилого віку, які ще бачили перший Храм, спостерігаючи, як закладали основу нового Храму, голосно плакали, хоч багато людей радісно вигукували, так що було важко розрізняти голосні вигуки радості від зойків плачу інших людей, адже народ потужно вигукував, і той голос було чути дуже далеко» (Ездри 3:10-13).

‍

Постанова Давида для прославлення у Храмі

‍

Зверніть увагу на те, що сказано в 10 вірші: «Щоб прославити Господа за постановою Ізраїльського царя Давида». Ця постанова Давида кілька разів згадується в Танаху як нормативне зведення правил, як славити Господа. І ми маємо всі підстави стверджувати, що в цій постанові Давида крик був прописаний як норма щодо прославлення Господа. Про це сказано в 1 Хронік в описі великого пробудження, яке було при перенесенні ковчега до Єрусалиму:

‍

«Потім Давид наказав начальникам левітів, аби поставили з числа своїх одноплемінників співаків, щоби ті голосно й радісно співали в супроводі музичних інструментів, зокрема: цитрів, арф і цимбалів» (1 Хронік 15:16).

‍

Буквально тут сказано: «голосно піднімали голос радості». Мається на увазі, щоб вони не тільки свій голос радості піднімали разом із звучанням музичних інструментів, але щоб таким чином піднімали голос радості всього народу. Левіти і священники голосно грали на різних музичних інструментах, включаючи ударні, брязкали на цимбалах і голосно кричали хвалу Господу, голосно піднімали голос радості. І завдяки цьому народ, який збирався в Храмі, теж, наважившись, починав кричати від радості і голосно-голосно славити Царя царів.

‍

Це Божа постанова, і ніде в Новому Завіті її не скасовано. Це не означає, що ми щоразу повинні кричати щосили і голосно славити Господа. Але це дуже серйозна Божа рекомендація для всіх віруючих, тим більше для молитовників, заступників, прославителів, для слуг Божих, які покликані голосно піднімати свій голос і таким чином піднімати голос тих, що приєднуються до них у молитвах, заступніцтві, хвалі, прославленні Єдиного гідного.

‍

Пробудження за часів Неємії

‍

І останнє пробудження, яке захопило народ Ізраїлю, яке ми бачимо в Біблії, описане у книзі Неємії. Воно було через багато років після того пробудження. Ось що ми читаємо про нього:

‍

«Того дня Ізраїльтяни принесли велику кількість жертв. Всі веселились, усвідомлюючи, що цю велику радість дав Бог. Веселились також усі жінки та діти, так що ті вигуки радості було чути далеко за межами Єрусалима» (Неємії 12:43).

‍

Ви уявляєте собі? Чому це підкреслено і при першому пробудженні Езри, і при цьому, умовно кажучи, пробудженні Неємії? Тому що вони були в іншій ситуації. Це не була незалежна Юдея, це був лише залишок, що повернувся з полону. Вони були оточені ворогами і перебували під владою перських царів. Проте при закладанні Храму найголосніше славослів'я, крики радості, гучний плач, голосна хвала Господу розливались далеко і, зокрема, це провокувало ворогів Ізраїлю на ворожі дії. Проте Бог це не тільки не засудив, Він заохочував, благословив і відповів на це.

‍

Чи змінилося щось у новому завіті?

‍

У новому завіті Господь не змінився. Він хоче, щоб ми використовували весь спектр прославлення, хвали, поклоніння. Він хоче, щоб ми не соромилися голосно висловлювати свою радість. Він хоче, щоб ми не боялися засудження релігійних лідерів. Він хоче, щоб ми не знічувались від наших навіть звичних, деномінаційних рамок і не боялися вийти за їхні межі, бо Слово Боже ці межі не визнає. Слово Боже дає нам дивовижну свободу у цьому плані.

‍

Ще раз підкреслимо, ми ні в якому разі не хочемо сказати, що завжди, коли ми прославляємо Бога, треба кричати, і завжди, коли ми молимося, треба це робити дуже голосно. Ні. Але досі серед багатьох християн, включаючи євангельських, існує традиційна система придушення свободи прославлення Господа, система обмеження свободи Святого Духа в молитві віруючих, систематичне приниження того, що Біблія підносить високо. І люди, які це роблять, вважають, що саме вони провідники благочестя та святості і духовні законодавці.

‍

Дитяча хвала та відновлення біблійного порядку

‍

Особливий інтерес для нас представляє історія передпасхального входу Ієшуа до Єрушалайму, згадана у різних Євангеліях. Наприклад, у 21 розділі Євангелії від Матвія ми читаємо:

‍

«І багато людей стелили свій одяг по дорозі, інші зрізували гілля з дерев і клали на шляху. Люди, які йшли перед Ним і слідом за Ним, вигукували, проголошуючи: Осанна Синові Давидовому! Благословенний Той, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висотах!.. Підійшли до Нього сліпі та кульгаві в храмі, й Він оздоровив їх. Первосвященики та книжники, побачивши чудеса, які Він чинив, і дітей, які вигукували в храмі: Осанна Синові Давидовому! – обурилися і сказали Йому: Чи чуєш, що вони кажуть? А Ісус відповів їм: Так! Хіба ви не читали ніколи, що з уст немовлят і тих, які ссуть, Ти приготував хвалу?» (Матвія 21:8-9,14-16)

‍

Виявляється, головними в цій процесі народу, який вітав Ієшуа як Царя Месію традиційним месіанським вітанням, були діти. З точки зору духовних вождів Ізраїлю того часу і дуже часто духовних вождів Церкви в наші дні, діти не мають права так активно поводитися і бути передовою частиною прославлення, поклоніння, хвали, молитви і клопотання.

‍

Багато років тому, коли на нашу громаду почалася багатопланова атака, до нас приходили деякі служителі, які мали б побачити щось, що свідчило б проти нас. І один пастор, який був у нас інкогніто, сказав: «Чи може Дух Святий діяти так, як у них? Вони дозволяють дітям вести молитву попереду, дозволяють дітям молитися за інших, за дорослих, дозволяють дітям іноді вести активне прославлення».

‍

Тобто передова харизматична церква вважала, що таке неприпустимо, що діти не мають права на це, що вони мають займати своє скромне місце, бажано десь там позаду чи у недільній школі. Але допускати дітей, щоб вони молилися за дорослих чи вели прославлення, це скандал. Виявляється, цей скандал уже був близько двох тисяч років тому. І про цей скандал пророкував Давид у Псалмі:

‍

«Устами дітей і немовлят Ти закріпив силу задля Своїх ворогів, аби знищити ворога і месника» (Псалом 8:3).

‍

У єврейському оригіналі сказано не «закріпив силу», а «заснував, влаштував силу» (יִסַּדְתָּ עֹז / їсадта оз). В Євангелії від Матвія Ієшуа передає ці слова таким чином: «відновив хвалу» (κατηρτίσω αἶνον / катіртізо айнон). Основне значення дієслова грецького καταρτίζω (катартізо) - «відновлювати, виправляти, знову упорядковувати».

‍

Виявляється, ось така хвала маленьких дітей, гучні крики, тим більше у Храмі, це було відновлення Божого оригіналу хвали, який уже на той час був трохи змінений і трохи обмежений духовними вождями Ізраїлю.

‍

На жаль, в історії Церкви це повторювалося багато разів. І ці обмеження стали такими, що лідери церкви протягом століть пішли набагато далі за членів Синедріону, саддукеїв, фарисеїв і книжників. Не лише дітям, а й дорослим було заборонено піднімати голос і кричати, хіба що в рідкісних випадках благочинно співати за сигналом.

‍

Ось така спонтанна дитяча хвала, спонтанне дитяче прославлення – це ілюстрація до того, що Ієшуа говорив, коли апостоли не пускали до нього дітей: «Якщо не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Матвія 18:3). А одна з відмінних рис маленьких дітей – спонтанність та емоційний вільний прояв.

‍

Господь Ієшуа не тільки не зупинив їх, але Він сказав вождям Ізраїлю, що це спонтанне дитяче прославлення і є виконанням пророцтв і відновленням біблійного єврейського оригіналу. І це кінець Євангелії, перед останньою Пасхою. Це, можна сказати, кінець земного шляху Спасителя. І саме тут Він підкреслює це новозавітне відновлення стародавнього єврейського оригіналу на новому рівні.

‍

Для нас це дуже важливо. Тому якщо нам кажуть: «Замовчіть! Що це ви собі дозволяєте?», ми не повинні піддаватися цьому тиску. Ми не повинні піддаватися наказу релігійних сил, які намагаються загнати нас у старе стійло. Нам потрібно порівнювати все з Писанням, а Новий Завіт у цьому плані беззастережно підтверджує Танах.

‍

Репетиція майбутнього прославлення

‍

Це відновлення спонтанної та дуже гучної дитячої хвали, святих криків на славу Господа – це репетиція того, як оновлене та відновлене Тіло Месії закликатиме і зустрічатиме свого Господа при Його поверненні у славі.

‍

І це дуже єврейська репетиція. Ми знаємо, що Він не повернеться, доки єврейський народ не покличе Його точно тим самим криком: «Барух аба беШем Адонай!» Він сам це сказав. Навіть якщо всі народи світу, крім єврейського, тотально покаються, але не буде цього єврейського крику хвали і запрошення, він не повернеться у славі, згідно з рядом місць Нового Завіту, не кажучи вже про Танах.

‍

Тому це місце Писання для нас особливо важливе. Воно показує не тільки допустимість і прийнятність, але важливість гучного прославлення, гучних молитов, криків радості, криків хвали і те, наскільки це радісно і приємно Господу. Господь Ієшуа не підкорився релігійним авторитетам, не зупинив дітей, але затвердив це відновлення.

‍

Невід'ємна частина великого відновлення

‍

Ми якраз живемо під час цього відновлення і беремо участь у ньому. Через багато століть таке вільне прославлення почало відновлюватися в Тілі Месії практично одночасно з відновленням істини про Ізраїль, розуміння єврейської Біблії як єврейського Слова Божого та багатьох інших істин.

‍

Така свобода прославлення, хвали, різних форм молитов або одночасно стала приходити в Тіло Месії з відновленням істин про єврейський народ і про Бога як Царя Ізраїлю, або ж ці істини в деякій частині Церкви стали відновлюватися і таким чином відкрили шлях для відновлення багато чого іншого, зокрема вільного прославлення і поклоніння.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Ігор Русняк, учитель Месіанської біблійної школи КЄМО

За матеріалами семінару Месіанської біблійної школи КЄМО, 2020 рік.