Всі ми як віруючі так чи інакше намагалися і будемо час від часу намагатися своїми силами прориватися на гору Господню, зростати духовно, виконувати заповіді, і будемо зазнавати в цьому невдачі. Насправді це дуже цінний досвід, бо тільки так ми можемо переконатись у своєму безсиллі.

‍

Знаєте, мені після покаяння стало навіть складніше намагатися це робити, аніж до покаяння. Наприклад, так тримати себе в руках після покаяння, як я тримав себе в руках до нього, я більше не міг - я дуже швидко випустив себе з власних рук, але тільки не в Божі руки, а в руки бісів. І це був Божий план, бо до покаяння я пишався тим, що міг тримати себе в руках. Але коли я прийняв Господа і продовжував сподіватися на себе, Господь помилував мене і показав мені, хто я такий.

‍

Нам усім треба прийти до свого глухого кута і переконатися в тому, що тільки Божа сила, а не наша, здатна ввести нас у Божий спокій і привести нас до такої Божої близькості, коли Бог пануватиме в нашому житті. Він дозволяє нам переконатися, що ми у всьому головному безсилі. А якщо нам раптом здається, що ми вже досягли якихось висот, і ми знову намагаємося переконати в чомусь Господа своїми тілесними, душевними чи інтелектуальними зусиллями, Він знову з Своєї милості допускає, щоб ми пікірували.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ