Приходячи до Бога, деякі бояться, що, відмовившись від чогось свого заради Господа, вони втратять себе і в них утвориться порожнеча. Але така внутрішня порожнеча є обов'язковою умовою для того, щоб наповнитися Божим. Якщо ми наповнені чимось своїм, самим собою, тим, чим світ наповнював нас довгі роки, як Бог може стати нашим скарбом? Адже наша душа наповнена всілякими замінниками і ми по-справжньому не потребуємо Божого. Ми можемо, звичайно, просити Бога, щоб Він дав нам щось Своє на додаток до нашого. Але Він не грає у ці ігри.

‍

Коли людина тільки йде до Бога, звичайно, Господь ставиться поблажливо до її слабкості та нерозуміння і починає авансом щось показувати і давати. Але це аванс. І якщо ми його прийняли та зрозуміли, Хто нас кличе, ми здаємося Йому, і тоді починається процес спустошення нашої душі. Наш дух вже Божий, але процес освячення нашої душі лише починається. Освячення – це насамперед спустошення від усього старого, нашого, чужого Богові.

‍

Про це сказано в Нагірній проповіді. «Блаженні вбогі духом» – це перша умова всіх блаженств. Якщо ми не зубожіли, ми не можемо прагнути Божої води, Божого вина, ми не можемо голодувати за Божим Словом і за тим, що Бог нам приготував. І на відміну від будь-яких лжерелігій, ми не залишимося порожніми, коли будемо по благодаті Божій, по вірі Божій, у вогні Божому спустошувати себе від усього старого, нашого, егоїстичного, того, що світ насіяв у нашій душі.

‍

Буквально в міру того, як це чуже Богові, але рідне нам згоряє і йде, відразу приходить наповнення від Господа. Він не змусить на Себе чекати. Тож турбуватися, що в тобі буде вакуум, не варто. Це страхи з того ж світу, що наповнював нас безбожним. Бог в очікуванні нашого спустошення і зубожіння, в очікуванні того, щоб Його голгофська жертва звільнила нас від усяких наших пристрастей, і тоді в нас відкриється чиста спрага.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ