Тижневий розділ Шлах - це легендарний розділ про 12 шпигунів, що є хрестоматійним прикладом того, як люди роблять якесь Боже доручення. І не просто особисто, а в команді як частина Божого народу. Тому він дуже важливий для нас як служителів.

‍

Як я був перший раз в Ізраїлі

‍

Я хотів би почати з невеликої особистої історії. Під час моєї першої поїздки до Ізраїлю я ще не знав Господа, і мені Ізраїль тоді дуже не сподобався. Потім я потрапив до Ізраїлю, вже як віруюча людина, в 2004 чи 2005 році на конференцію Тома Гесса. І цього разу я мав можливість подивитися на народ Ізраїлю як віруюча людина. І я пам'ятаю, як їхав туди з внутрішнім настроєм: «Можливо, Бог мені хоче щось таке потаємне сказати!»

‍

На той час потрапити до Ізраїлю було досить дорого і складно через необхідність отримати візу. І потім я намагався не пропустити жодної миті. Я хотів усе схопити, отримати максимум від Господа. Я сподівався, що як тільки зійду з трапу літака, Господь уже зі мною заговорить, можливо, скаже, що мені треба зробити алію або почати якесь служіння.

‍

Але найсумніше, що за всі два тижні, включаючи конференцію, я не почув нічого. Я був у такому напруженні, щоб нічого не пропустити, що нічого не чув. Тільки згодом, розповідаючи людям про цю поїздку, я раптом почав розуміти, що Бог під час неї звернув мою увагу на кілька речей. І сталося це вже ретроспективно.

‍

Але тоді, під час поїздки, я відчував, що Бог зі мною не говорить, бо я щось зробив не так. Я був у поїздці зі своїм наставником, Олегом Валентиновичем Щербаковим, і він, бачачи мою напругу та старання нічого не пропустити, сказав: «Розслабся, бо ти, навпаки, собі все тільки псуєш».

‍

Крім нього, з нами були й інші гарні старші брати. Я дивився на них, як вони сміються, жартують під час поїздок країною, як вони поводяться як туристи. І в мене було відчуття, що якось легковажно до всього ставляться. І оскільки я мав відчуття, що я щось упускаю, мене дратували люди, які сміялися і отримували задоволення від цієї поїздки.

‍

Моше відправляє 12 шпигунів

‍

Чому я розповідаю цю історію? Тому що те, що відбувалося з нашим народом перед входженням у землю Ханаана, було частково схоже на це. Давайте дещо прочитаємо з 13 розділу Чисел:

‍

«Після цього народ вийшов з Гацерота й отаборився в пустелі Паран. І звернувся Господь до Мойсея, з такими словами: Пошли людей і нехай вони оглянуть ханаанський край, який Я даю у володіння Ізраїльським нащадкам! Пошлете по одному чоловікові з племені його батьківського роду – всіх князів народу. За Господнім велінням Мойсей послав їх з пустелі Паран. Усі чоловіки були князями Ізраїлю» (Числа 12:16-13:3).

‍

Далі перераховуються 12 голів племен разом із Халевом та Ісусом Навином. Ми знаємо, що шпигуни пішли і повернулися, і 10 з них говорили: «Земля хороша, але...»

‍

«Халев же втихомирював народ перед Мойсеєм і говорив: Ми неодмінно підемо і успадкуємо її, адже ми спроможні побороти їх! Однак чоловіки, які ходили з ним, наполягали: Ми не зможемо виступити проти цього народу, оскільки він сильніший за нас!» (Числа 13:30-31).

‍

Друга версія історії про шпигунів

‍

Ця картина була б неповною, якщо ми не подивимося на слова Моше, які він говорить через 40 років у книзі Дварім (Второзаконня). Там у першому розділі він переказує ці самі події, але з деякими важливими деталями. Перед тим, як ми прочитаємо цей текст, давайте уявімо собі, що ізраїльський народ перед входом до Землі Обіцяної – це ми самі перед початком якогось нового служіння, справи, заснування громади, і нам потрібно зробити крок віри. Ось як Моше описує тут цю ситуацію:

‍

«І я сказав вам: Ви прийшли до аморейського узгір’я, яке Господь, наш Бог, дає нам. Погляньте, Господь, ваш Бог, віддав вам цю землю, що перед вами. Тож ідіть, заволодійте нею, як Господь, Бог ваших батьків, сказав вам. Не бійтеся і не жахайтесь. Тоді ви всі прийшли до мене і сказали: Пошлемо поперед себе людей, нехай вони оглянуть для нас ту землю і принесуть для нас інформацію про дорогу, якою маємо рухатись, та про міста, в які маємо ввійти. Сподобалась мені ваша порада, тому я вибрав з-поміж вас дванадцять мужів – по одному чоловікові з кожного племені» (Второзаконня 1:20-23).

‍

Ми бачимо дві версії однієї історії. Тут вже ініціатива йшла від людей. І якщо ми почитаємо далі цей же розділ книги Вторзаконня, то побачимо, що насправді це просто вираз невіри.

‍

Шукати хороше чи погане?

‍

Нещодавно, читаючи різні коментарі, я виявив такий цікавий факт. Виявляється у главі Шлах, де сказано: «Послав їх Мойсей оглянути ханаанську землю» (Чис. 13:17), слово, перекладене як «оглянути», це «тур» (תוּר). Один із давніх коментаторів каже, що це слово означає «вишукувати щось добре». Звідси ж у сучасному івриті слово «таєр» – турист. Тобто мова про спостереження з метою побачити хороше.

‍

А у Второзаконні цього слова немає. Там використовуються два інші слова. У Втор. 1:22 сказано: «Пошлемо поперед себе людей, нехай вони оглянуть для нас ту землю». Тут «оглянути» – це «хапар» (חָפַר) – «копати, рити, досліджувати». Як іноді люди кажуть: «Ось що ти до мене докопався? Ось що ти все копаєш? Що ти хочеш знайти?» А у Втор. 1:24 сказано: «пройшли узгір’я й дійшли до долини Ешкол і обстежили її». Тут «обстежити» – це «рагаль» (רָגַל) – «досліджувати, розвідувати, пліткувати, зводити наклеп, бути шпигуном».

‍

Жодне з цих двох слів не використовується в розділі Шлах для опису початкового наказу Господа. Господь їм каже: «Добре, йдіть, подивіться, помічайте, що там хороше є, що не дуже хороше. Будьте туристами у хорошому сенсі. Але не докопуйтесь до цієї землі, не чіпляйтеся». До речі, від слова «рагель» утворено слово «міраглім» - «шпигуни».

‍

Не будь шпигуном

‍

Тепер я хочу повернутись до своєї історії. Я був у напрузі, щоб нічого не проґавити. І в результаті не отримав нічого так, як я це бачив і розумів, і виїхав із Ізраїлю розчарований Богом, собою, Ізраїлем. А мої брати там просто добре проводили час, і серед цього Дух Святий щось їм показував. Вони робили Божу справу і робили це в радості, в насолоді, у гарному спілкуванні. А я був як той шпигун. Я сам на себе звалив місію докопатися до всього.

‍

Ось що хочу сказати. Всі ми, як діти Божі, покликані Господом розуміти і знати часи та строки. Наприклад, фарисеї дорікали учням Ієшуа за те, що вони добре проводять час, їдять, п'ють. А Ієшуа відповів їм, що коли тут знаходиться Наречений, вони святкують, а коли Нареченого буде забрано, тоді поститимуть.

‍

Ми також повинні навчитися радіти в служінні і, виконуючи Божу справу з Господом, вміти насолоджуватися тим, що Господь починає в наших наступних служіннях. Я вірю, що, вступаючи в нове служіння, нові проекти, ми повинні бути не прискіпливими і не вишукувати, що там погано.

‍

Я стикався не раз з тим, коли команда, наприклад, готує якесь служіння, і всі так серйозно налаштовані, що часом діють як ті шпигуни - одразу помічають усі проблеми. Ісус Навин і Халев теж бачили велетнів, але вони казали: «Так, є велетні. Але ми підемо і зробимо, бо з нами Бог».

‍

Ми можемо бути настільки прискіпливими, що можемо вбити ентузіазм, бажання та віру йти вперед. Я не кажу, що ми маємо бути поверховими, сліпими чи бездумно кидатися в будь-який проект. Але я вірю, що наш внутрішній настрій має бути як у Ісуса Навина і Халева: ми розуміємо, що є кризові моменти, але ми будемо дивитися на те хороше, що чекає на нас попереду, і пам'ятати, що Бог, Який вів нас до цього, вестиме і далі.

‍

Рабин Шимон Поздирка, громада «Бней Бріт Хадаша», Кишинів

За матеріалами  ShomerTV