У цей Йом Кіпур я хотів би поговорити про уроки руйнування Першого Храму, які проігнорували духовні лідери Ізраїлю перед руйнуванням Другого Храму, про те, до чого це призвело і як це пов’язано з Днем Викуплення. Для цього звернімося до двох уривків із книг пророків.

‍

Ісая 63: Викуплення, яке дає тільки сам Господь

‍

Перший уривок - це 63-64 розділи книги пророка Ісаї, які починаються такими словами:

‍

«Хто це йде від Едому, з Боцри, – в червоних шатах? Хто такий величний у Своєму одязі, й поважно ступає у Своїй величі та владі? Я Той, Котрий судить справедливо і спроможний спасати! А чому Твої шати червоні? Чому Твій одяг такий, як у того, хто топче в чавилі виноград? Я топтав чавило Сам один, і нікого з людей не було зі Мною, – Я топтав їх у Своєму гніві. Я топтав їх у Своєму обуренні, так що їхній сік бризкав на Мої шати. Таким чином весь Мій одяг Я заплямував. Адже день відплати був запланований Мною, і настав рік Мого викуплення» (Ісая 63:1-4).

‍

Рік викуплення - це міг бути або сьомий рік, або ювілейний рік. У Торі чітко сказано, що ювілейний рік називається Шабатоном – роком суботи, або інакше – роком подвійного Шабата. Це рік визволення, відновлення, викуплення, і водночас це день помсти.

‍

«Я дивився, але помічника не було. Я був здивований, що не знайшлось підтримки. Тоді Я Сам Своєю рукою отримав перемогу, – Моє обурення підтримало Мене. Я топтав народи в Моєму гніві, нищив їх у Своєму обуренні. Я пролив їхню кров на землю!‥ Я згадую Господні милості, похвальні Господні вчинки в усьому, що Господь для нас звершив, – ту велику доброту для Ізраїлевого роду, яку Він виявив до них у Своєму милосерді та безлічі Своїх щедрот. Адже Він сказав: Вони, насправді, є Моїм народом, – дітьми, котрі не підведуть! – Він став їхнім Спасителем. Усяке їхнє горе викликало у Нього тривогу, і Його ангел їх рятував. У Своїй любові й Своєму милосерді Він їх визволяв, – з давніх-давен Він брав їх на руки і носив» (Ісая 63:5-9).

‍

Інший, традиційний рабиністичний переклад дев'ятого вірша звучить як божевільний для деяких: «У будь-якій скорботі їхній Він страждав разом із ними». Люди, які не вивчали Танах, кажуть нам: «Ви стверджуєте, що Месія – Господь слави і Він страждав. Цього не може бути. Якщо Він є Господь слави, Він не міг страждати». Але тут саме так сказано. Також тут сказано: «І Його ангел їх рятував». Ми знаємо, що явлення Ієшуа у старозавітні часи часто описувалися як явища Ангела Божого Лиця (Ангела Господнього).

‍

«Вони ж бунтувались й засмучували Його Святого Духа, – тому Він став їхнім ворогом, і Сам воював з ними. В той час Його народ згадав прадавні часи Мойсея, – де Той, Котрий вивів їх із моря разом з пастирем Його отари? Де тепер Той, Котрий вклав у нього Свого Святого Духа? Хто вів за правицю Мойсея, підтримуючи його величною силою Своєю і змусив розступитися перед ними воду, увіковічнивши цим Своє Ім’я? Хто провів їх через безодню, наче коня степом розлогим, так що вони навіть не спотикнулися?.. Поглянь же з небес і подивися з Твого святого і славного місцеперебування! Де Твоя ревність і сила Твоя? Не стримуй від мене Твого великого милосердя і Твого співчуття! Адже лише Ти – наш Отець, бо Авраам нас не знає, та й Ізраїль нас не визнає. Але Ти, Господи, наш Отець і Твоє відвічне Ім’я – Спаситель!» (Ісая 63:10-13,15-16).

‍

Йом Кіпур - це День Викуплення, точніше День Викуплень. На початку цього розділу сказано, що Господь один звершував справу помсти і справу викуплення. Ніхто не допомагав Йому, ніхто не міг допомогти Йому, ніхто Його не підтримував. Він один, як написано, топтав це точило і Його одяг був забризканий кров'ю. Це те, що відбувалося кожен Йом Кіпур.

‍

У Йом Кіпур тільки одна людина, первосвященник, робила всі основні жертвопринесення, воскуріння, кроплення кров'ю, яке було ключовим. Це був єдиний день року, коли кров вносилася в Кадош Кадошим, і там відбувалося це кроплення. Ніхто йому не допомагав, бо не мав права. І коли він звершував це священнодійство, нікого, крім нього, не було не тільки у Святому Святих, але навіть у Святилищі.

‍

Той образ, який описаний в Ісаї 63, це фактично опис глобального Йом Кіпура. Це те, що звершував коен гадоль (первосвященник) щороку в скинії, потім у Храмі Соломона. Коли народ повернувся з вавилонського полону, спочатку відновили жертовник, і Йом Кіпур не можна було звершувати, тому що не був відновлений Храм. Ось чому ви не знайдете Йом Кіпур у книгах Езри та Неємії.

‍

Всі ці дії первосвященника вказували на того Первосвященника, який має з'явитися і звершити як викуплення для Свого народу, так і помсту тим, що Його відкинули. І ми знаємо, що Ієшуа звершив викуплення для всього людства. Але тільки ті, які добровільно прийняли Його, приймають і приймуть, вони житимуть у ювілейному році, який перебуватиме у всі часи. І вони переживуть повноту цього Шабата Шабатона, абсолютного Шабата, який Бог приготував для викуплених.

‍

Але тут, в розділі 63, описується і обрання, і особлива любов Бога до Ізраїлю як до народу, і те, як Господь буквально няньчився з нашим народом, як Він носив їх на руках, як, незважаючи на всі гріхи, через покаяння і жертвоприношення, Він вів народ, рятував його, відновлював, зцілював. І коли вони прирікали себе на страждання, Він не залишав їх і страждав, хоча вони страждали не через Його бажання. Є така хибна думка, що Господь так випробовує, викручує руки, ламає ноги. Але тут сказано, що у будь-якій скорботі Він не залишав їх. І тільки коли вони обурилися проти Святого Духа Божого, Він воював проти них.

‍

Ісая 63: не давня історія Ізраїлю, а сьогодення

‍

Коли ми читаємо в Біблії про давню історію Ізраїлю, ми маємо чудово розуміти: це не давня історія Ізраїлю, а сучасна. Це те, що насправді відбувалося з нашим народом після того, як велике і вічне викуплення було звершено повною мірою Ангелом Господнього лиця, Машиахом Ієшуа. І не лише за гріхи через незнання, а й за свідомі гріхи. Жертва Йом Кіпура захоплювала всі гріхи, навіть смертні. Це була єдина така жертва. Саме вона викуповувала гріхи всього народу. Кожен єврей міг здатися на милість Божу перед Йом Кіпуром. І тоді це служіння первосвященника приносило викуплення кожному.

‍

«О, як би Ти прорвав небеса і зійшов, то від Твоєї появи розтопилися б гори! Як полум’я спалює хмиз, і від вогню кипить вода, так нехай Твоє Ім’я стане відомим Твоїм ворогам, щоб від Твоєї присутності тремтіли народи. Коли Ти сходив на землю й звершував дивовижні речі, яких ми не чекали, то від Твоєї появи тряслися гори! З давніх-давен не було чути й не доходило до наших вух, і жодне око не бачило іншого Бога, крім Тебе, Котрий стільки учинив би для тих, котрі на Нього покладаються. Ти виходиш щоб зустрітись з тими, які з радістю чинять праведне, і котрі пам’ятають про Твої дороги. Так, Ти гнівався на нас , бо ми віддавна грішили, але як же нам спастися?» (Ісая 66:19-64:1-4)

‍

Це все стосується сучасного стану нашого народу, тому що переважна його більшість по всьому лицю землі відповідає цьому опису.

‍

«Ми всі були, як щось нечисте, – і вся наша праведність, наче поплямована (місячним) одежа. Всі ми зів’яли, наче листя, а наші пороки нас несуть, немов вітер» (Ісая 64:5).

‍

Тут мова йде про одну з найсильніших нечистот, і суть така: зовні одяг міг виглядати дуже чистим і красивим, а всередині - забрудненим і оскверненим страшною нечистотою. Це те, що Ієшуа говорив фарисеям та іншим, що вони ззовні красиві та побілені труни, а всередині сповнені кісток та всякої нечистоти. Він буквально посилався на цей текст Ісаї.

‍

Як можна таке говорити про єврейський народ? Але так говорили інші пророки. Так важко і страшно, як говорили великі єврейські пророки єврейському народові про них самих, ні Ієшуа, ні апостоли ніколи не говорили. Коли ми читаємо в Посланні до Фессалонікійців про тих юдеїв, які жорстоко переслідували месіанських юдеїв і зрештою понесуть на собі гнів Божий, то мається на увазі конкретна мала частина юдеїв - на той момент саддукеї. А тут - викриття, засудження та вирок усьому єврейському народові. При цьому пророк не виключає себе з народу. Він не каже: «Всі, крім мене». Він ухвалює вирок всьому Ізраїлю і самому собі. ​​

‍

Ісая 64: Свято Віч-на-віч

‍

«І немає жодного, хто прикликав би Твоє Ім’я, і хто піднявся би, щоб вхопитись за Тебе, – Ти заховав від нас Своє обличчя і залишив нас животіти в наших гріхах» (Ісая 64:6).

‍

Йом Кіпур має ряд особливих назв, наприклад: Той самий день (день з певним артиклем), тому що іншого такого дня в єврейському календарі немає. Ще одна назва - Піст, і вона вжита у всій Біблії лише у книзі Дій. Зазвичай християни, читаючи це, не розуміють, що за піст пройшов і чому було небезпечне плавання, а там мається на увазі, що пройшов Йом Кіпур і настав час вітрів в Середземномор'ї.

‍

Ще одна назва в старовинній юдейській традиції - віч-на-віч, тому що в цей день в особі первосвященника особлива особиста Божа присутність відкривалася для Ізраїлю. В епоху Другого Храму духовні вожді Ізраїлю зашифрували тетраграматон (чотирьохбуквенне ім'я Бога) так, що вони його не вимовляли, крім одного дня - Йом Кіпура.

‍

Більше того, коли священик входив і виходив, він тричі голосно вимовляв це ім'я, і ​​весь народ у цей момент падав на обличчя і буквально обличчям притискався до підлоги Храму. Ось таке особисте розкриття Бога для Ізраїлю відбувалося лише одного дня - в Йом Кіпур. І тоді ще зрозуміліше те, що ми прочитали у 6 вірші.

‍

«Не гнівайся на нас, Господи, понад міру, і не пам’ятай наших гріхів. Будь ласка, зглянься над нами, адже всі ми – Твій народ! Твої святі міста перетворились на пустелю, – Сіон спустошений, Єрусалим зруйнований…» (Ісая 64:7-8).

‍

Пророк від імені народу нагадує Господу, що вони є Його народом, і це була важлива функція пророків і священників, і особливо первосвященників - заступників - нагадувати Богові Його Слово. У 62 розділі Ісаї про це ясно сказано: «О, ви, що нагадують Господу, не замовкайте!»

‍

«Твої святі міста перетворились на пустелю, – Сіон спустошений, Єрусалим зруйнований… Наш святий і прославлений Храм, де Тобі поклонялись наші батьки, згорів у пожежі, – знищене все, що було для нас миле. Невже й після цього, Господи, Ти будеш зволікати, зберігаючи мовчання, й надалі будеш суворо нас карати?» (Ісая 64:9-11).

‍

Єремія 8: Прикрий стан народу Ізраїлю

‍

Другий уривок – 8 розділ книги пророка Єремії. У перших трьох віршах описані страшні події, які мали статися з народом Ізраїлю, і далі Господь каже:

‍

«А ще скажи їм, на чому наголошує Господь: Коли хтось впаде, то хіба не встає? Хіба той, хто зіб’ється з дороги, не вертається назад? Чому ж цей єрусалимський народ вперто тримається відступлення? Вони міцно вхопились за обман і навернутись не бажають!» (Єремія 8:4-5)

‍

Нинішній стан народу Ізраїлю повністю відповідає цьому визначенню – як світських, так релігійних євреїв (я тут виношу за дужки месіанських євреїв та взагалі віруючих нового завіту).

‍

«Я уважно їх слухав, але вони того, що треба, не говорять, – немає людини, яка б каялась у своєму злочині, говорячи: Що ж я накоїв?! – Кожен з них поривається до бігу, наче той кінь, що прагне в бій» (Єремія 8:6).

‍

«Сміливо! Вперед! Ура! Ми маємо рацію! Ми переможемо! Ми прорвемося! Ми змусимо Господа благословити нас!»

‍

«Навіть лелека в небі знає зумовлений для нього час; так само і горлиця, ластівка та журавель пильнують час свого прильоту, тоді як Мій народ не знає Господніх законів» (Єремія 8:7).

‍

Зверніть увагу на вирази «зумовлений час» і «пильнують час час». Тут слово «закони» - це мішпат, що може означати «суд, судову ухвалу, судовий вирок».

‍

«Як же ви можете говорити: Ми мудрі й знаємо Господній Закон!? Адже фальшиве перо ваших писарів перетворило його (Закон ) на обман!» (Єремія 8:8)

‍

Наші предки не були євреями-атеїстами, які жили за своїми поняттями – ліберальними, гуманістичними чи науковими. Це були юдеї, які читали Тору і намагалися щось виконувати, особливо ритуальну частину, як і зараз багато особливий акценті роблять на ритуальну частину. Але сказано, що вони Тору перетворюють на брехню. Це те, що тривало всі наступні сторіччя і продовжується до наших днів. Перо - це те, чим писали. Тут йдеться про коментарі, тлумачення Тори, які Слово Боже перетворюють на брехню.

‍

«Осоромились мудреці, вони злякались і впіймались. Якщо вони знехтували Господнім словом, то в чому ж їхня мудрість?» (Єремія 8:9)

‍

Виявляється, такі хибні тлумачення та збочення Божого Слова є відкиданням Божого Слова. Далі ми читаємо опис жахів, які спіткають Божий народ.

‍

«Вони недбало лікують рану дочки Мого народу, проголошуючи: Мир! Мир! – Тоді як миру немає. Хіба вони соромляться, творячи гидоту? Адже вони взагалі не знають, що таке сором, і навіть не червоніють. Тому й впадуть серед полеглих, – коли їх відвідаю, вони не зможуть встояти, – говорить Господь… Чому ми сидимо? Збирайтеся, й підемо в укріплені міста, і там загинемо, адже Господь, наш Бог, призначив нас на загибель. Він дає нам пити отруєну воду, оскільки ми згрішили проти Господа!» (Єремія 8:11-12,14)

‍

Начебто гарне визнання. Але це не тшува. Це начебто каяття, але каяття, яким розкаявся Іуда Іскаріот.

‍

Єремія 8: Звідки вони знали, що вони не спасенні?

‍

І ось важливий вірш, на який я хотів би звернути особливу увагу:

‍

«Вже чую волання про допомогу доньки Мого народу з далекої країни: Невже немає Господа на Сіоні? Невже в нього (в Сіону) немає його Царя? Чому ж вони викликають в Мене гнів своїми різьбленими ідолами та чужоземними марнотами? – питає Господь. Проминули жнива, скінчилось літо, а ми не спасенні…» (Єремія 8:19-20)

‍

Колись я розумів ці слова - «Проминули жнива, скінчилось літо, а ми не спасенні» - тільки в плані того, що ворог знову наступає, знову небезпека. Але тут насамперед мається на увазі дещо інше. Коли кінчається літо в Ізраїлі? У вересні. Про що тут мова? Чому вони знали, що вони не спасенні? Тому що це був час після Йому Кіпура! Тоді, як і в Другому Храмі, народ тільки в Йом Кіпур міг знати, чи прийняв Господь жертву викуплення і чи пробачив усі гріхи народу, чи не пробачив і викуплення і спасіння немає.

‍

Що сталося перед руйнуванням Другого Храму?

‍

З Талмуду ми знаємо, що в роки земного служіння Ієшуа в один рік жертва приймалася, в інший - ні. Але за 40 років до руйнування, як каже Талмуд (не якісь християнські джерела!), викуплення в Храмі припинилося. Більше жертви за народ Ізраїлю не приймалися. І фактично щороку первосвященники вмирали. Не обов'язково прямо у Храмі, але після Йом Кіпура вони вмирали.

‍

Якщо жертва приймалася, були певні ознаки. Наприклад, зміна кольору червоної нитки, яку вивішували перед Храмом, на білий. Жереб «для Господа», який кидали перед вибором цапів для жертви, випадав на праву руку, що вважалося знаком Божої милості та прийняття жертви цапа-відбувайла. Ці та всі інші ознаки припинилися за 40 років до руйнування Храму, тобто у 30 році н.е. За підрахунками, це той рік, коли Ієшуа помер за народ, воскрес із мертвих і вознісся.

‍

Були й інші неприємні речі. Сам собою раптово згас світильник - менора, і стало неможливо здійснювати служіння у святилищі, тому що воно висвітлювалося тільки менорою. Самі собою відчинилися ворота у святилище, які були настільки масивними, що для їх відкриття були потрібні кілька молодих священиків. А коли їх закрили, вони самі по собі відкрилися. Глави Сангедріна (Сінедріона) зрозуміли, що присутність Божа (шехіна) залишила Храм. Мало того, над Єрусалимом бачили ніби фігури вершників на конях і була гучна перекличка: «Все, годі! Ідемо звідси». І це чула маса народу.

‍

Яке рішення ухвалили члени Сангедріна та до чого це призвело?

‍

Що було робити священникам, які відкинули Месію, і через що все це сталося? Що було робити священникам, які також знали (народ цього не міг бачити!), що товста завіса, що відокремлювала Святе Святих від Святого, роздерлася, як сказано в Новому Завіті? Причому вона розірвалася не знизу, ніби її рвали люди, а зверху, начебто це рука Господня. Все це підтверджувало пророцтво Ієшуа: «Ось, залишаю ваш дім порожнім. І кажу, що не побачите Мене, поки не запросите Мене месіанським привітанням: Барух аба бе-шем Адонай» (див. Луки 13:35).

‍

Священникам треба було з цим щось робити. І вони обрали. Згідно з Вавилонським Талмудом, це був Йоханан бен Закай, який потім зібрав новий Сангедрін у Явне. Він почав кричати на двері: «Я знаю, що шехіна пішла. Я знаю, що настане страшна катастрофа. Але я вимагаю від вас, двері, щоб ви нарешті зачинилися заради народу».

‍

Вони розуміли, що шехіна пішла і що за цим йде щось жахливе. Бо коли з Першого Храму пішла шехіна, тільки тоді вавилоняни змогли захопити Єрусалим. Але вони зажадали, щоб двері зачинилися, щоб народ нічого не зрозумів і продовжував бути під їхньою духовною владою. І я вважаю, що так і було, як написано у Талмуді.

‍

Духовні вожді Ізраїлю обрали свій шлях, як ми читали в Ісаї. Вони зрозуміли, що викуплення і прощення немає, що Бог не прийняв жертви, що весь Ізраїль і вони самі в гріхах. Вони зрозуміли, що ситуація безнадійна і після цієї духовної катастрофи настане вже національна катастрофа. Вони знали уроки Першого Храму, про які ми читали вище, але вибрали триматися свого до кінця.

‍

Так само, як раббі Аківа, заклавши підстави рабиністичному юдаїзму і свідомо проголосивши Месією Бар-Кохбу, йшов до кінця у цьому виборі. Сьогодні раббі Аківу вважають найбільшим тлумачем Тори різні течії юдаїзму, хоча він один з тих, хто найбільше перекручував Тору. Він також є великим прикладом для тих, хто розглядає юдаїзм як політичну силу. Особливо їх надихає геройство Аківи, ​​який не покаявся в тому, що обрав лжемесію і привів народ до другої найбільшої катастрофи після війни 66-70 рр., і який помер мученицькою смертю (хоча не всі, хто вмирає як мученики, приймають мучеництво заради Господа).

‍

Таким самим був Йоханан бен Закай та інші вожді Ізраїлю, які знали, що проминули жнива, скінчилось літо, а вони не спасенні. У Йом Кіпур вони дізналися, що ведуть народ неправильним шляхом. Але замість того, щоб відпустити віжки, покаятися перед Богом і хоча б перевірити, можливо, цей Ієшуа воскрес, замість переоцінки своїх хибних релігійних уявлень і тшуви вони вирішили триматися до кінця, знаючи, чим це закінчиться. Це страшна трагедія єврейського народу через наполегливість духовних вождів, які довели народ до страшних поразок. І плоди її наш народ пожинає досі.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Ізраїль, 26 вересня 2025 року