Триває місяць втіхи – Менахем Ав. А один із титулів нашого Машиаха – Утішитель – Менахем. Але нам важливо зрозуміти, яку саме втіху Він нам пропонує. Адже Божа втіха не така, як нам іноді хочеться. Нам хочеться більше якихось тимчасових втіх, пов'язаних із чимось видимим. Але Господь каже, що ми ходимо вірою, а не баченням, адже все видиме тимчасове, а невидиме вічне. Тому Господь і пропонує нам глобальну, вічну втіху.

‍

А іноді Божа втіха виглядає для нас дуже дивно. Наприклад, людина молиться про більший заробіток, працює, а Господь каже: «Усі гроші все одно не заробиш». Ось так Бог може втішити когось. Але нам все одно хочеться якоїсь людської втіхи, щоб все одразу було. Як дитина, яка захоче якусь цукерку чи іграшку, і батьки її втішають тим, що одразу їй це дають. Але потім у дитини лише зростає бажання. А Господь мудрий. Давайте подивимося, яку втіху Він пропонує нам у Писанні.

‍

Хто хоче душу свою спасти...

‍

У Євангелії від Марка ми читаємо, як до Ієшуа приходили фарисеї і ставили Йому всілякі запитання. А Він часто не давав їм прямої відповіді, але намагався переключити їх на вічне, на те, що справді важливо. Так у 8 розділі ми читаємо про втіху, яку пропонує Господь і яка по-людськи звучить дуже дивно, навіть незрозуміло.

‍

«І, покликавши людей та Своїх учнів, сказав їм: Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною» (Марка 8:34).

‍

Уявляєте, яка втіха? У підрядковому перекладі написано: «Якщо хтось бажає за мною слідувати, нехай відмовиться від самого себе...» Якось це навіть звучить важко. Коли востаннє ти відкидав себе? Хоч у чомусь. А це умова слідування за Месією.

‍

«Візьми стійку страти свою...» Значить, вона є у кожного. «...І йди за Мною». Це слово, що перекладене як «йди, слідуй», означає «йти слідом, наслідувати». Не просто йди і залишайся таким, як ти є. Але перетворюйся, наслідуй, відкинь себе. Коли ти йдеш на нічну молитву, береш піст, ідеш на відвідування, ти відкидаєш себе. І ти тільки тоді стаєш учнем, коли відкидаєш у чомусь себе. І подивіться далі, який зв'язок:

‍

«Адже коли хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить свою душу задля Мене і Євангелії, той спасе її. Бо яка користь людині, якщо придбає весь світ, але занапастить душу свою?» (Марка 8:35-36)

‍

Це Господь як твій Батько говорить тобі, бажаючи тобі добра. Друзі, нам потрібно оновитись у цьому розумінні: це для мене, це мені говорить Господь, тому що Він хоче мені доброго, тому що Він мій Отець.

‍

«Відкинь себе» - це взагалі в сучасному світі непопулярна ідея. Якщо раніше, років 15 тому, всі проповідували про це, то зараз вже рідко це почуєш.

‍

«Хто хоче душу свою спасти, той погубить її». Скільки людей я бачив за час свого життя з Господом і можу сказати, що так воно і є. Хто вирішив своє життя будувати сам за своїми розуміннями, за своїми поняттями зберегти його, той його втратив. Дехто навіть фізично.

‍

«Хто погубить (тобто віддасть) свою душу задля Мене і Євангелії, той спасе її». Нема іншого. Господь дає на вибір два варіанти. І вибір за тобою. Прийми це як слово Отця для того, щоб зберегти тебе - і не тільки твою душу, а й дух, і тіло. Тому що Бога цікавимо ми як особи, як Його діти, як Його творіння. Яка користь людині, якщо вона весь видимий світ придбає, а невидимій і вічній душі зашкодить?

‍

«Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Марка 8:37)

‍

Нема такого викупу. Наші душі викупив Господь Машиах Ієшуа на хресті. Є одна досконала жертва. Ми або приймаємо її, або не приймаємо. Багато хто хотів би дати викуп за свою душу, але Бог хабарів не бере. Його не підкупиш нічим.

‍

«Бо коли хто посоромиться Мене і Моїх слів перед цим перелюбним і грішним родом, того і Син Людський посоромиться, коли прийде в славі Свого Отця з ангелами святими!» (Марка 8:38)

‍

Це все про втіху, друзі!

‍

Будь для когось Титом і перевіряй свою покірність

‍

Я хотів би торкнутися ще одного важливого аспекту Божої втіхи. Ось що пише апостол Павло коринтянам:

‍

«Але Бог – Той, Хто втішає покірних, – потішив нас приходом Тита, і не лише його приходом, а й утіхою, коли, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу ревність за мене, радів за вас; тому я ще більше зрадів» (2 Коринтян 7‬:‭6‬-‭7).

‍

Бог - Той, Хто втішає кого? Покірних! Чому деякі люди не можуть отримати втіху? Ось відповідь: Бог - Той, Хто втішає покірних.

‍

«Потішив нас приходом Тита». Бог дуже часто втішає нас через людей. Він утішив їх приходом Тита, людини. Друзі, давайте бути такими Титами, через яких Бог втішатиме інших. Буває спілкуєшся з якоюсь людиною, і тобі добре, і коли вона йде, у тебе приємний післясмак залишається. А не осад.

‍

І не зневажайте, коли Бог втішає вас через інших людей. Ось чому важлива Божа громада, важливі брати та сестри. Я багато разів переживав таке, коли Бог втішав мене приходом таких Титів.

‍

Але повернемося на початок цього тексту. Тут Руах зробив через апостола Павла дуже важливе зауваження: «Бог – Той, Хто втішає покірних». Покірність або смиренність - це повна відсутність гордості. Ми знаємо, що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать, смиренним дає втіху.

‍

Якщо в тебе якась проблема з отриманням втіхи, може варто розібратися з якимось питанням? Давайте ж будемо покірними і, як написано, будемо співчутливі, милостиві один до одного, поблажливі один до одного, із взаємною любов'ю, «вибачаючи і прощаючи одне одному, коли хто проти кого має якусь скаргу» (Колоссянам 3:13). Ось це посилює втіху!

‍

Молитва

‍

Святий Ізраїлів, нехай буде благословенне Твоє святе ім'я! Бог, що втішає покірних, ми потребуємо Твоєї втіхи. Яких би висот ми не досягли, ми все одно потребуємо Твоєї втіхи. Це смиренність – сказати: «Я заблукав. Я як вівця загублена».

‍

Ти Бог, що втішаєш покірних. Нехай Твоя втіха прийде до тих, хто впокорився серцем перед Тобою. Ти не нав'язуєш нікому нічого. Ти не заходиш без дозволу. Нехай же наше серце відкриється для цієї втіхи. Щоб ми могли втішатися не лише самі, а й тою самою втіхою втішати інших.

‍

Ігор Корогода, старший служитель КЄМО Київ

Слово на Шабаті КЄМО Київ 16 серпня 2025 року