Під час осінніх свят, коли, згідно з єврейською, але не біблійною традицією, Господь нібито виносить кожній людині вирок на наступний рік, я хотів би поговорити про інші вироки. Про ті вироки, які не Бог проголошував у наше життя, але ми прийняли від ворога, від людей, з цього світу і затвердили в собі.

‍

Приклад вироку: страх онкології

‍

Сьогодні жодна із хвороб не викликає стільки страхів, побоювань, передчуттів, як онкологія. І багато людей живуть під вироком не просто раку, а очікування та страху раку. Протягом багатьох років вони приймали цей вирок, читаючи різні матеріали, чуючи про те, що відбувалося з їхніми родичами, друзями, знайомими. І просто дивно, як часто очікування раку притягує хворобу! Звісно, ​​є й інші хвороби, які лякають людей. Але жодна з них не має такого «містичного» характеру. Певною мірою це зрозуміло, тому що за проявленим раком стоїть дух раку (не завжди, але часто). І ось що цікаво.

‍

Ми бачили багато випадків, коли люди, які жили під цим вироком, настільки боялися, що коли ми їх питали, вони навіть боялися в цьому зізнатися. У них був страх, який поступово роз'їдав їхню віру в Божу любов, у Божий захист, у те, що якщо вони стали дітьми Божими, то тепер вони не просто очищені кров'ю Ієшуа, але вона захищає їх від подібних речей. І вони вагалися між крайнощами. Іноді їм хотілося сповідатись, розповісти, вилити це. Але потім вони утримувалися і думали: «Якщо я розповім, що цього боюся і чекаю, то я це посилю».

‍

Звичайно, написано: «За словами своїми будеш виправданий, і за словами своїми будеш осуджений». Але ми знаємо крайнощі теорії сповідання, які доходять до забобонів. Ці люди боялися сказати щось негативне, таким чином заштовхуючи його глибоко всередину себе. І це отруювало їх. Хоча на поверхні вони посміхалися і казали, що у них все гаразд і вони нічого не бояться. Іноді тільки за словом знання ми могли сказати такій людині: «Дорогий, ти ж боїшся ось цього, ти живеш в очікуванні цього лиха стільки років». І далі був вибір людини: зізнатися в цьому чи продовжувати вдавати, що нічого немає.

‍

Господь скасував вироки на Голгофі

‍

Я взяв цей приклад із онкологією, бо він дуже яскравий. Він ясно показує, як часто ворог впроваджує свої вироки у життя. І якщо нам здається, що ми сховалися від цього, цей вирок пускає коріння. І виходить ось яка дивна ситуація. Люди живуть під вироком, але Господь скасував усі вироки, які ворог проголошував або нав'язував нам. Ієшуа прийняв на Себе це все. Він був обліплений нашими вироками, коли вмирав на Голгофі. І Він розірвав весь цей рукопис, який був проти нас.

‍

А це означає, що ми можемо жити у свободі, можемо насолоджуватися диханням небесного повітря, яке ллється від престолу Божої милості, ми можемо вільно йти цією землею, цим вузьким Божим шляхом, з повною впевненістю, що Господь тримає нас за праву руку і ніколи не відпустить, якщо ми самі не будемо відпускати. І ми можемо насолоджуватися Його свободою і благословеннями вічної перемоги, якщо ми розуміємо, що залишаємося слабкими людьми, і дозволяємо Йому вийняти з нашої душі залишки старих вироків.

‍

Типовий вирок: «Це спадковість»

‍

Ось ще один приклад типових вироків. Дуже часто люди кажуть: «Я нічого не можу з цим вдіяти. Це спадковість. Це мені передали батьки». Це добре, що вони це кажуть. Але на цьому не можна зупинятися. Коли ми зізнаємося в цій реальності, ми розуміємо, що з нею треба покінчити. Тому що ця реальність не від Бога!

‍

У 8 розділі Римлян написано: «Ми не боржники тіла, щоби по‑тілесному жити». Коли ми не знали Бога, ми жили по-тілесному законним чином. Але тепер ми вже не є боржниками нашого минулого. І коли ми виявляємо у себе такі старі «заборгованості» і розуміємо, що у своїх думках, у своїй пам'яті, у своїй уяві, у своїх почуттях ми ніби платимо старі борги, це означає, що ми живемо під старим вироком, який Господь скасував.

‍

Ми все ще самі собі його виконуємо, звичайно, за допомогою деяких духів чи навіть деяких людей. Але це незаконно в новому житті. Постає питання: А як це подолати? Як вийти із цього замкнутого кола чи, в деяких випадках, спіралі?

‍

Не вивести з в'язниці, а проповідувати відчинені двері

‍

Є чудове пророцтво з 61 розділу Ісаї, повторене в Луки 4:

‍

«Дух Мого Владики Господа на Мені, тому що Господь Мене помазав, аби благовістити убогим, – послав Мене лікувати розбитих серцем, звіщати полоненим визволення і в’язням – відчинення темниць» (Ісаї 61:1).

‍

Це ж Машиах, втілений Бог, Ієшуа! Він же все зробив. Але постає питання: Навіщо благовістити убогим? Може, краще одразу дати їм достатньо грошей? А далі знову сказано «звіщати» – звіщати полоненим визволення та в'язням відчинення темниць. Навіщо їм про це звіщати? Треба просто їх вивести на волю. Хіба ж не так? Що це означає?

‍

Це означає, що вони сидять у в'язниці, яка вже відкрита. Але вони цього не розуміють, не приймають, не усвідомлюють і з якихось причин не виходять у відчинені двері. Їм потрібно це пояснити, довести, вказати, допомогти побачити та допомогти скористатися цим. Виявляється, Всемогутній Господь обмежив Свою всемогутність нашою свободою волі.

‍

Мій особистий досвід

‍

Я пам'ятаю, як у перші пару років свого увірування я думав, що мені достатньо сказати Богові: «Боже! Я тобі підкоряюся. Я довіряю Тобі. Роби все, що хочеш», і Він зробить зі мною все, що Йому потрібне. Жодної відповідальності. «Боже! Як чудово! Ти любиш мене. Ти Всемогутній. Виходить, Ти все можеш. Я тобі кажу: “давай”, і Ти все зробиш. А я займуся поки що своїми справами».

‍

Я так вірив, доки не почав спотикатися. Довелося усвідомити цю супердуховність та вчитатись у Боже Слово. І я зрозумів, що мені потрібно взяти участь у скасуванні тих вироків, які Він вже розірвав на Голгофі, і у викоріненні їх із мого життя. І почалися страждання та розчарування. Адже я думав, що як деякі вчили: покаявся - і все, поплив.

‍

Пливи в Божій річці, але вчися ходити і берегом

‍

Звичайно, я дуже люблю плавати у Божій присутності. Колись у мене було кілька проповідей на тему «Їжачка в тумані». У цьому мультфільмі Їжачок впав у річку, заплющив очі і поплив. І нам часто треба плисти, як Їжачок. Ми маємо шабатствувати і занурюватися в Божу річку. Але, коли Шабат закінчується, нам треба причалювати до берега. Тому дуже здорово, наплававшись, продовжувати вчитися ходити. Здавалося б, якщо ти вмієш плисти, то навіщо тобі ходити? Але це процес духовної еволюції.

‍

Деякі люди думають, що якщо вони відчинять ці вже відчинені двері своїх тюремних камер і почнуть виходити, то тюремна варта почне їх бити і заштовхувати назад. Але Господь каже: «Виходь! Уся варта розбіглася. Усі замки збиті. Прямо з дверей твоєї камери є вихід на місток, з якого можна стрибати в Мою річку і плисти. І чим глибше ти в неї поринеш, тим краще тобі буде. Але для початку треба вийти з камери та побігти до річки шабатної благодаті».

‍

Вирви коріння вироків, вже підрізане Господом

‍

Господь приготував це для нас усіх. У Нього приготований святковий одяг, і Він хоче очистити нас від попелу і духу смерті, як сказано далі в Ісаї 61:3. Він хоче звільнити наш розум від тих вироків, які колись оселились в нас. Вони оселились, але Він підрізав їм коріння. І тепер їх можна просто повисмикувати - звільнити розум, звільнити уяву.

‍

Іноді це відбувається одразу, а іноді це процес. Іноді Він разом з нами робить це - як досвідчений хірург зцілює зламане серце. Іноді Він просто посилає Своє слово. І від нас залежить, чи приймемо ми це слово, наскільки приймемо, чи укорінемо його в собі і чи дозволимо Святому Духу його поливати.

‍

І тоді Божа рослина прибере всякі бур'яни. І тоді «зватимуть нас дубами праведності, – Господніми саджанцями слави» (Ісая 61:3). Для того, щоб стати Господніми саджанцями слави в повній мірі, нам треба більше і більше насаджувати в собі Його сильне і добре Слово.

‍

Ідеал, доступний кожному віруючому

‍

У цьому сенсі наш ідеал – сам Ієшуа. Коли в останню ніч Він говорив зі Своїми учнями, Він сказав дуже важливі слова:

‍

«Не довго вже говоритиму з вами, бо надходить князь світу, та в Мені він не має нічого» (Івана 14:30).

‍

Це наш ідеал. До цього ми прагнемо. Але цей ідеал уже всередині нас. І від того, наскільки він зсередини нашого духу пошириться всіма куточками нашої душі, від цього залежить, наскільки всі старі вироки, вся брехня минулого, ворога і світу згорить у голгофському вогні.

‍

Це реально. Оскільки Той, у якому немає нічого від ворога, хоче царювати в нашій душі, у нашому розумі, пам'яті, совісті, емоціях, почуттях. І там, де Він уже утвердився, там ніякі страхи, ніяка гіркота, ні вирок самоосуду, ні вирок засудження інших, ні вироки розчарування в Богові, ні вироки до повторення тих самих поразок, ніякі інші вироки вже не можуть діяти. Тому що ми там у Ієшуа. А там, де ми в Ньому, немає місця ні для чого іншого.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Слово на молитовному ретриті в Портленді 13 вересня 2025 року