Історія єврейського народу після повернення з вавилонського полону дуже відрізняється від історії до руйнування Першого Храму. Тому що, за великим рахунком, після повернення народ ніколи більше не повертався до такого ідолопоклонства та розпусти, які й стали причиною руйнування Першого Храму. Але як бути із Другим Храмом?

‍

Чому досі, протягом майже 2000 років, повною мірою не розкрилася вся та втіха, яка має розкритися після руйнування Другого Храму? Адже після часу Серед Тіснот (Бейн ха-Мецірим) та 9 Ава починаються у єврейській традиції тижні втіхи. Це гарний символ, який показує, що за будь-яким руйнуванням, за будь-яким покаранням, яке приходить у наш народ, за будь-яким розсіянням Бог готує втіху. Звісно, ​​деякі речі вже відбулись. Наприклад, відродження держави Ізраїль. Але в повноті втіхи ще немає.

‍

І чому взагалі було зруйновано Перший Храм? Серед сучасних рабинів є консенсус, який вони подають євреям як єдину точку зору юдаїзму в цілому. А саме, що основною причиною руйнування другого храму була «сінат хінам», тобто «безпричинна ненависть». Хоча ця думка далеко не єдина. І виходячи з цього виникає низка законних питань.

‍

Три питання та їх наслідок

‍

По-перше, якщо досі Ізраїль залишається без відновленого Храму, чому немає тшуви (покаяння)?

‍

Так, рабини стверджують, що тшува є. Вони каються і приносять плоди покаяння у вигляді безперервного щоденного вивчення Тори. Щоправда, під Торою вони мають на увазі не Тору як П'ятикнижжя Мойсея і не Танах (Старий Завіт), а Талмуд, і навіть не Мішну, а Гемару, коментарі до неї та праці з Кабали. Тобто те, що тим чи іншим рабинам вигідно вважати Торою. І вони стверджують, що саме вивченням Тори вони звершують ґеулу, тобто викуплення світу.

‍

По-друге, якщо це так, то чому це покаяння не працює?

‍

На це рабини відповідають, що вся проблема в тому, що явна більшість євреїв не тільки не слідують «істинному» юдаїзму, тобто їхньому юдаїзму, а взагалі не слідують нікому юдаїзму, вони світські або так звані «вільні». Тобто «вільні» від ярма Тори, з їхньої точки зору.

‍

По-третє, якщо це так, то невже за 2000 років не було жодного праведного покоління, яке здійснило б гідне покаяння?

‍

Якщо ми звернемося до історії руйнування Першого Храму, то побачимо, що тоді покаяння і рух відновлення почались з невеликої кількості людей. Першим був Даниїл, який узагалі був один. То невже за ці дві тисячі років не було гідних поколінь єврейського народу, у яких було б правильне покаяння?

‍

Адже попередні покоління, приблизно до середини 19 століття були не просто більш релігійними, ніж наше, вони були виключно релігійними. По суті, євреями, не тільки з точки зору рабинів, а й з погляду оточуючого ворожого суспільства вважалися лише ті, які дотримувалися рабиністських постанов і жили тим життям, яке наказували рабини.

‍

І тут ми приходимо до висновку, що тут щось не так. У разі Першого Храму було достатньо 70 років і такого покаяння, а тут багато поколінь, 2000 років очікувань і покаяння, які досі не призвели до відновлення Храму та приходу Машиаха, що є метою будь-якого релігійного єврея. І у допитливого єврейського розуму має піднятися природне питання: Що тут не так?

‍

Новий юдаїзм рабинів

‍

Говорячи про рабинів, варто пам'ятати, що вони, по суті, створили новий юдаїзм і свій новий заповіт. До речі, в єврейському середовищі пророцтво Єремії про новий заповіт було прийнято до відома і до виконання ще до того, як з'явився істинний новий заповіт і віруючі в Ієшуа. То був новий заповіт (бріт хадаша) групи кумранських віруючих «Яхад». Вони так і називали себе «юдеями нового заповіту». Це було приблизно за півтора століття до перших віруючих в Ієшуа.

‍

Чому ж рабини не використовують цей термін? Саме через те, що на той час, коли став формуватися рабиністичний юдаїзм, тобто до кінця I століття – II століття, серед євреїв поняття нового заповіту вже було міцно пов'язане з єврейською месіанською громадою віруючих в Ієшуа.

‍

Тих самих віруючих, які були абсолютно підготовлені до того, як жити без Храму, тому що у них були пророцтва, вони знали, що їм робити, і у них був Ієшуа, Який втілював у Собі весь комплекс храмового служіння, включаючи всі жертви і всі очищення, і був більший за Храм, бо Він був не просто праведною людиною, а Божественним Месією.

‍

Чи передбачав хтось руйнування Другого Храму?

‍

І ось ще одне питання. Перед руйнуванням Першого Храму були пророки, які прямо закликали народ до покаяння і вказували на причини майбутнього зруйнування Храму. Це все записано в Танаху. Але у випадку Другого Храму в ортодоксальних джерелах ми не знаходимо відомостей про пророчий рух, тільки опис деяких ознак, які вказували на швидку трагедію.

‍

Тільки в книгах Нового Заповіту ми читаємо про те, що сильний пророчий рух таки був. Він почався з Йоханана (Івана Хрестителя), який закликав народ до покаяння та готував шлях Месії. І продовжився з приходом самого Месії Ієшуа, Який разом зі Своїми учнями також закликав народ до покаяння, кажучи: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне». І Він передбачав зруйнування Храму і говорив про те, що все-таки потрібно зробити для того, щоб ґеула, тобто повне відновлення, розкрилося (Луки 13:34-35).

‍

Як вчинили мудреці із ознаками?

‍

Про ознаки руйнування Другого Храму ми дізнаємося з рабиністичних праць, які були записані приблизно через 200 років, а то й пізніше. Але ось що найдивніше. Те, як із цими ознаками, згідно з Талмудом, вчинили мудреці - духовні предки майбутніх рабинів.

‍

Написано, що коли вони побачили ці ознаки, вони зрозуміли, що наближається велика катастрофа. А народ, який побачив, наприклад, видіння небесного воїнства, яке залишало Єрусалим, і деякі інші ознаки, зрозумів це у протилежному сенсі — як підтвердження того, що все буде добре. Це записано авторами Талмуду.

‍

І що ж зробили мудреці, які знали, що це погана ознака? Вони нічого не сказали народу. І тут постає величезне запитання: Чому, користуючись тим авторитетом, який у них був у народі, ці мудреці не попередили народ і не діяли так, як пророки під час Першого Храму, які закликали народ до покаяння?

‍

Більше того, ми знаємо історію, записану в Талмуді, яка сталася з рабі Йохананом бен Закаєм. Це історія про те, як ворота святилища самі собою відчинилися. Ті величенні важкі ворота, які відкривала і закривала ціла купа молодих сильних священиків. І при цьому згасла менора, яка мала постійно горіти у святилищі. Священики ледь зачиняли ці ворота, а вони знову відчинялися. Вони знову запалювали менору... І тоді Йоханан Бен Закай, один із попередніх творців нового юдаїзму, сказав воротам: «Ворота, ворота, я знаю, що йде велика біда, але щоб народ не занепав духом, зачиніться!» Ворота зачинилися і більше не відчинялися.

‍

Тобто духовні лідери єврейського народу, по-перше, не отримували пророцтв від Бога, по-друге, бачили знаки, які надсилав Господь всьому Ізраїлю, але намагалися максимально приховувати їх від народу. Якщо ж народ дізнавався і неправильно інтерпретував, вони виправляли цю оптимістичну інтерпретацію і приховували свої розуміння від народу.

‍

Вина духовних лідерів єврейського народу

‍

Як це пояснити? Є два прості можливі пояснення. Або це придумано потім, як і багато чого в Талмуді, або вони дійсно боялися, що народ дізнається правду про те, що пророцтво Ієшуа, Якого вони відкинули як Машиха, скоро здійсниться.

‍

І це у дуже негарному світлі представляє цих духовних лідерів. Тому що Писання вчить сторожів народу попереджати народ про лихо, що насувається, щоб на самих стражах не було крові. А згідно з самими цими духовними лідерами, простий народ, «ам ха-арец», нічого не розумів і без них і не міг зрозуміти.

‍

Виходить, що ціле покоління людей, які вважаються світочами та мудрецями єврейського народу, не впоралися зі своєю місією в нашому народі. Це означає, що в основі сучасного юдаїзму, в тих світочах, які шануються досі всіма рабинами, була закладена червоточина. Тому або вони говорять неправду і в талмудичних трактатах написана брехня з найважливіших питань, або ці світочі, знаючи правду перед руйнуванням Другого Храму, всіма силами намагалися приховати її від народу.

‍

Отже, на них лежить основна відповідальність за поразку, яку Ізраїль зазнав у війні 66-70-х років і всіх наступних трагедіях. У тому числі у повстанні Бар Кохби, останний оплот якого, фортеця Бейтар, впала також 9 Ава.

‍

А між цими двома великими повстаннями було ще одне страшне та кровопролитне у діаспорі у 112-113 роках, переважно у Північній Африці та на Кіпрі. Це було повстання юдеїв проти язичників. Спочатку повсталі юдеї знищили багато язичників, а потім у відповідь почався набагато масштабніший геноцид з боку язичників. І в багатьох місцях, де процвітали єврейські громади, вони були повністю знищені. Про це повстання майже нічого не говориться саме тому, що воно почалося з жорстоких дій самих юдеїв.

‍

Всіх цих жахів, як і всього наступного ланцюга трагедій, по ідеєю, не мало бути, якби мудреці хоча б у цьому виконали наказ Бога через пророка Єзекіїля. У них була можливість принаймні спробувати, як це робив, наприклад, Єремія, ціною страждань та свого життя відвернути біду від свого народу. Єремія розумів, що він не зможе цю місію виконати до кінця, але намагався зробити все можливе, щоб відвернути біду від свого народу. Так само чинили й інші пророки, наприклад, Єзекіїль, Амос чи Міхей.

‍

І тут виникає ще одне питання, цього разу безпосередньо до рабі Аківи, ​​який проголосив Месією Бар Кохбу - людину, яка ввела в оману народ і підняла повстання, яке зазнало поразки і призвело до неймовірної трагедії. Після всього цього рабі Аківа не покаявся і не зрікся своїх очевидних лжепророцтв. І при цьому він вважається в юдаїзмі набагато вищим за тих мудреців, які були до руйнування Другого Храму, і навіть самого Мойсея!

‍

Як не замінити головне питання на псевдопитання

‍

Люди, які хочуть із цим розібратися, повинні замислитися над цими речами по-чесному і шукати відповідь - шукати справжні причини руйнування Другого Храму. Без розуміння цих причин ми не можемо говорити про істинність юдаїзму. Адже лише розуміння причин дає можливість для виправлення та відновлення, для виконання тих добрих пророцтв, які ще не виконались для єврейського народу. Без відповіді на запитання, чому це сталося, або у початковому формулюванні у Плачі Єремії: «Як це стало можливо? Як Бог припустив?», будь-які інші питання не мають сенсу.

‍

Що нам робити, щоб ці біди в історії єврейського народу нарешті припинилися? Що нам робити, щоб більше ніколи не повторився Голокост? Що нам робити, щоб фізичне відновлення Ізраїлю, яке Бог почав через євреїв, які взагалі не вірили в Нього, призвело до духовного відновлення? Що означає відновлення храму? Який храм має бути? І як нам насправді покаятися?

‍

Без розуміння, в чому каятися, всі ці питання втрачають будь-який сенс. І вони будуть у будь-якому випадку знаючими рабинами замінюватись на псевдопитання, на які будуть отримані псевдовідповіді.

‍

Рабин Борис Грисенко, КЄМО Київ

Рабин Олег Сухацький, КЄМО Бердичів «Яхад»

За матеріалами семінару  «Трагедия 9 Ава: почему и кто виноват?»