Друзі, ви знаєте, що Богу можна писати і виливати на папір чи в замітку у свій гаджет прохання до Нього? Іноді нам здається: «Навіщо я займаюся цією дурнею? Бог і так все знає». Але хочу сказати, що це працює. Коли мені вже припече, я відкриваю замітку і пишу: «Господь, мені хотілося б...» Я пишу найфантастичніше, не соромлячись перед Богом. Адже Він все одно знає, а мені воно не дає спокою. Чому ж я маю наповнюватися гіркотою та розчаруванням, якщо я можу відкрити це перед Богом? І якщо щось вже збігається з Його волею і Його часом, Він може несподівано почати розкривати це.

‍

Буває, ти бачиш у людини гіркоту і питаєш її: «А ти молився за це?» - «Та я вже молився, і всі молилися, і ребе молився. І це взагалі неможливо для мене». Навіть якщо людина не озвучує це, то це вже її віра. Тому нам треба стежити, щоб у нас не було відчаю. Скільки людей би за нас не молилося, що б не відбувалося.

‍

Можливо, треба порадитись із наставником, чому немає відповіді. Можливо, не час чи неправильні мотиви. Можливо, треба щось змінити, щоб це перестало бути ідолом. Але дуже важливо не наповнюватися гіркотою та розчаруванням, бо це як стіна між нами та Богом. Тому не соромтеся – пишіть Богові записки, молитовні щоденники, виливайте Йому свою душу. Бог точно благословляє і працює з нашим серцем через такий простий механізм.

‍

Юрій Береза, старший служитель КЄМГ