Якщо говорити про нещодавній молитовний ретрит, я б виділив два основні моменти. По-перше, Дух Святий наголошував на тому, що для Нього дуже важливе єврейське служіння, що Його помазання розкривається в цьому служінні особливим чином - у молитвах, у зціленнях, у чудесах, у дії Святого Духа. По-друге, те, що розкривалося під час служіння пастора Андрія Шаповала, - я назвав би це одним словом - «богоцентричність».

‍

Для мене це було оновленням внутрішнього фокусу на самому Господі: богоцентричність у проповіді, у молитві, у слові, у подачі. Форма важлива, служіння важливе, зцілення важливе, але все це має вести нас до того, щоб ми були богоцентричними, щоб ми у всьому бачили Господа, Його характер, Його вияв, Його сутність, Його думки, Його Самого як реальну особистість. Для мене це ключовий момент - навіть не наша ревність, не вогонь, не жага до Господа, не віра, не проривна дія, а богоцентричність. Як Ієшуа говорив: «Я нічого не роблю, доки не побачу Господа і те, що Він робить».

‍

Деякі люди свідчили на ретриті про те, що у них з'явилася здатність до богоцентричної молитви. Я думаю, що всяка наша молитва має бути богоцентричною. Навіть коли ми молимося за якісь звичайні речі – за роботу, здоров'я, сім'ю, велосипед. Я пам'ятаю одну молитву багато років тому вдома у нашого ребе. Я не пам'ятаю, за що саме ми молилися, але ребе зупинив молитву і сказав: «Давайте не будемо молитися безпосередньо за це. Давайте зараз внутрішньо підніматись до Господа, знаходити Його і через Нього почнемо молитися за цей напрямок». Це було переломним моментом у моїй молитовній практиці.

‍

Це як Ієшуа, Який піднімався на гору, шукав там Божої присутності, а потім сходив з гори і діяв у тій владі, тій силі, тому помазанні, тій волі, яку Він знаходив у спілкуванні з Богом. Я не говорю тільки про особисте спілкування з Богом на самоті. Це принцип будь-якої молитви. Ми можемо духовно підніматися на гору, знаходити там Господа і вже через Господа молитися за свої потреби.

‍

Богоцентричність у молитві – це дуже важливий фактор, тому що коли ми розуміємо, що все, що ми просимо, все, що у нас є, приходить через Господа, це змінює наше усвідомлення залежності від Бога. Ми по-іншому починаємо бачити те, що Він робить. І відповіді, які приходять у наше життя, вже не належать нам. І навіть Божа присутність належить самому Господу: ми входимо в неї, насолоджуємося нею, але це вияв Його милості, Його реальності та свободи, Його подарунок нам. Божа присутність – це свідчення того, що Він поряд із нами. Через неї Бог робить щось із нашими серцями або на чомусь акцентує нашу увагу. Тому давайте розвивати свою внутрішню чутливість до Господа та залежність від Нього.

‍

Як це можна робити? Нам потрібно приділяти у своїх молитвах час тому, щоб розповідати Богу про те, який Він є, нашою рідною мовою. Ми повинні вчитися думати про це, говорити про це. Іноді ти начебто знаєш, що Бог є любов. Але спробуй розповісти Богові про це твоєю мовою в молитві. Це не таке просте завдання, як здається.

‍

Друзі, давайте розвивати наші стосунки з Богом, свою здатність бути богоцентричними у нашому мисленні, у нашому дусі, у нашому серці. Шукайте Господа у всьому, що ви робите, у тому числі в молитві. Як написано в Слові: «Тому то, підперезавши стегна свого розуму, майте досконалу надію на благодать». Давайте стягуватимемо свій розум, свою душу, свої думки навколо Господа і покладатимемо свою надію все більше на Нього.

‍

Андрій Луговський, старійшина КЄМГ

Джерело: ShomerTV